Е Ч К

Тестовая статья

Контактна мережа – це сукупність проводів, споруд та обладнання, що забезпечують передачу електричної енергії від підстанцій до струмоприймачів електрорухомого складу. Вона виконується у вигляді повітряних підвісок.

Електромонтер контактної мережі це робочий, який виконує роботи з монтажу, технічного обслуговування і ремонту контактної мережі постійного та змінного струму.

Залежно від розряду електромонтер контактної мережі може виконувати прості або більш складні роботи.

Електромонтер контактної мережі виконує технічне обслуговування та ремонт контактної мережі постійного та змінного струму, повітряних ліній, підвішених на опорах контактної мережі або на самостійних опорах на обходах під напругою, поблизу частин, що знаходяться під напругою, в межах дистанції електропостачання.

Обхід з оглядом контактної підвіски.

Електромонтер контактної мережі виконує позачергові об’їзди з оглядом контактної підвіски, обходи з перевіркою струмознімання, обходи з оглядом контактної підвіски.

Огляд переходів повітряних ліній електропередачі через контактну мережу.

Обхід з оглядом для оцінки стану і обсягів ремонту контактної підвіски.

Керує бригадою при виконанні верхової діагностики пристроїв контактної мережі і ліній електропередачі напругою вище 1000 В, що проходять по опорах контактної мережі.

Електромонтер контактної мережі виконує встановлення причин порушення роботи пристроїв електропостачання.

Розбивка опор контактної мережі всіх типів на нових лініях на прямих і кривих ділянках.

Монтаж і демонтаж всіх видів розвідних пристроїв на мостах.

Керівництво роботами на контактній мережі в межах дистанції електропостачання.

ЦЕ-0023

ПРАВИЛА УЛАШТУВАННЯ ТА ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ КОНТАКТНОЇ МЕРЕЖІ ЕЛЕКТРИФІКОВАНИХ ЗАЛІЗНИЦЬ

Київ 2007

ВСТУП

За останній період у світі та у Європі зокрема у зв’язку розвитком всіх видів транспорту (автомобільного, водного, повітряного) відбувається значний перерозподіл  обсягів перевезення вантажів та пасажирів у залежності від регіонів та якості організації перевезень. З метою утримання своїх позицій у цій конкурентній боротьбі залізничний транспорт переходить на якісно новий рівень надання послуг, а саме: підвищення комфортності та швидкості перевезень при безумовному забезпеченні безпеки руху та незалежності від погодних умов. Залізниці Японії, Франції, Німеччини, Італії та інших країн давно вже перейшли швидкісний рубіж 200 км на годину. Активно розвиваються у цьому напрямку Китай та Росія.

Україна із своїм транзитним розташуванням по відношенню до інших розвитих країн Європи та за своїми територіальними розмірами повинна також розвиватися у цьому напрямку. На сьогодні актуальними стають питання доставки залізничним транспортом пасажирів із столиці до обласних центрів країни за 3-5 годин при значному підвищенні комфортності, у противному випадку пасажир буде користуватися іншими видами транспорту.

Контактна мережа магістральних електрифікованих залізниць є, на ряду із технічними засобами колії, локомотивної тяги та системами СЦБ, одним із основних  елементів, що забезпечують процеси перевезення, а значить від її технічної досконалості, параметрів та організації технічного обслуговування залежить в цілому забезпечення швидкості та надійності перевезень і безпеки руху.

Ці Правила розроблені із урахуванням перспективи розвитку магістральних електрифікованих залізниць України і враховують, крім звичайних дільниць, особливості влаштування  та технічного обслуговування контактної мережі для швидкісних та вантажонапружених дільницях.

У відміну від раніше діючих Правил (ЦШЕОТ-0005) у нових Правилах впроваджений дещо новий підхід до поділу дільниць на категорії у залежності від швидкості та інтенсивності руху поїздів, а також величини питомого річного електроспоживання. При цьому, для зменшення експлуатаційних витрат, перевага дається на визначення термінів поточних ремонтів, капітальних ремонтів за результатами технічного стану, виявленому при технічному обслуговуванні та діагностиці. Крім того, визначення періодичності робіт для електрифікованих залізниць ІІІ і ІV категорії покладено на службу електропостачання залізниці за поданням дистанцій електропостачання з урахуванням місцевих умов.

1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1  Ці Правила встановлюють норми будівництва та технічної експлуатації до наступних пристроїв електропостачання залізниць, електрифікованих по системах постійного (3 кВ) і змінного струму (25 кВ):

1.1.1  пристроїв контактної мережі, що забезпечують швидкість руху поїздів до 200 км/год;

1.1.2  живлячих і відсмоктуючих ліній, підсилюючих і екрануючих проводів на опорах контактної мережі та на самостійних опорах;

1.1.3  пунктів групування станцій стикування постійного і змінного струму;

1.1.4  повітряних ліній (ПЛ) напругою 0,4; 10 (6); 25; 35 кВ та «два проводи-рейка» (ДПР) 25 кВ, підвішеним на опорах контактної мережі і окремо розташованих опорах на обходах (включаючи кабельні вставки);

1.1.5 комплектних трансформаторних підстанцій (КТП) всіх призначень, силових опор для живлення сигнальних установок, підключеним до ПЛ;

1.1.6 пристроїв дистанційного керування секційними роз’єднувачами контактної мережі та ПЛ;

1.1.7 пристроїв зовнішнього освітлення (включаючи гірляндне), змонтованих на опорах і жорстких поперечинах контактної мережі, а також на самостійних опорах (крім прожекторних щогл);

1.1.8 волоконно-оптичих кабелів ліній зв’язку (кабелів ВОЛЗ) і хвилевідних ліній поїзного радіозв’язку (нормативи підвіски на опорах контактної мережі);

1.1.9 пристроїв підключення постів секціонування, пунктів паралельного з’єднання, пристроїв електрообігріву стрілочних переводів та електричного опалення пасажирських вагонів у пунктах їхньої підготовки;

1.1.10 пристроїв заземлення та тягових рейкових кіл.

1.2  Зазначені в цих Правилах пристрої іменуються «контактна мережа».

Ці правила призначені для керівництва при проектуванні, будівництві, монтажі та експлуатації контактної мережі.

1.3  Контактна мережа повинна відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України, цих Правил, правил та інструкцій з технічного обслуговування та ремонту пристроїв контактної мережі й інших нормативно-технічних документів Укрзалізниці, стандартів.

При технічному обслуговуванні і ремонті пристроїв електропостачання сигналізації, централізації та блокування (СЦБ), хвилевідних ліній, волоконно-оптичних кабелів лінії зв’язку та пристроїв електрообігріву стрілочних переводів необхідно керуватися також інструкціями, які встановлюють порядок експлуатації цих пристроїв.

1.4  При виконанні робіт з будівництва, монтажу, модернізації та реконструкції контактної мережі повинно бути забезпечено дотримання норм і правил у сфері будівництва, охорони праці, екологічної безпеки, регламентованих чинними нормативними документами.

Будівництво, монтаж, модернізація та реконструкція контактної мережі повинні виконуватись по розробленим і затвердженим у встановленому порядку проектам із застосуванням типових вузлів, арматури і устаткування.

Проведення експлуатаційних випробувань нових і удосконалених конструкцій, вузлів та арматури дозволяється за погодженням з Головним управлінням електрифікації та електропостачання Укрзалізниці згідно з «Інструкцією про порядок проведення експлуатаційних і приймальних випробувань дослідних зразків пристроїв електропостачання залізниць України» (ЦЕ-0010).

1.5  Дистанцією електропостачання, з метою забезпечення довговічності і надійності роботи пристроїв контактної мережі із заданими параметрами, повинен здійснюватися контроль якості, що складається із вхідного контролю робочої документації, матеріалів, конструкцій, устаткування та арматури, технічного нагляду за ходом будівельно-монтажних робіт і приймання виконаних робіт. Для цього на період будівництва, монтажу, модернізації та реконструкції призначається відповідальна особа за посадою не нижче заступника начальника дистанції електропостачання.

1.6 При вхідному контролі робочої документації, крім комплектності і повноти технологічної інформації із виконання робіт, повинна виконуватись перевірка наявності відомостей про агресивність атмосфери, рідкого середовища та ґрунтів та вживатись відповідні заходи по захисту пристроїв від корозії. Повинно бути виключене використання конструкцій, устаткування, матеріалів і виробів, заборонених для застосування в пристроях контактної мережі.

При вхідному контролі будівельних конструкцій, устаткування, матеріалів і арматури перевіряється їх відповідність вимогам стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, а також виконуються електричні випробування та виміри відповідно до вимог цих Правил.

1.7  При контролі виконання будівельно-монтажних робіт повинні виявлятися допущені відступи від вимог робочої документації і цих Правил, а також повинна проводитися інструментальна перевірка параметрів контактної мережі.

У ході будівництва відповідальна особа дистанції електропостачання бере участь у прийманні будівельних конструкцій під монтаж, організує вибіркові комісійні обстеження за участю представників проектної і підрядної організацій, перевіряє якість виконаних робіт, контролює виконання вимог нормативно-технічної документації.

1.8  Приймання в експлуатацію контактної мережі і передача технічної документації здійснюються відповідно до Инструкции по производству и приемке строительных и монтажных работ при электрификации железных дорог (устройства электроснабжения) ВСН-12-82.

Об’єктами приймання в експлуатацію при будівництві можуть бути контактна мережа перегону або залізничної станції, а на великих станціях – парку. При модернізації і реконструкції приймання контактної мережі до закінчення «вікон» здійснюють по анкерних ділянках, а при завершенні робіт – по перегонах або залізничних станціях.

1.9 До подачі напруги в контактну мережу експлуатаційний персонал перевіряє виконання робіт у повному обсязі, передбаченому проектом (або етапів робіт при модернізації і реконструкції), переконується у відповідності її технічного стану нормам улаштування контактної мережі та робить «холодну» обкатку вагоном-лабораторією контактної мережі або автомотрисою, обладнаною пристроєм контролю параметрів контактної підвіски.

Виявлені відступи повинні бути зафіксовані в акті приймання та усунуті підрядними організаціями до приймання контактної мережі в експлуатацію.

1.10 На ділянках нової електрифікації перша подача напруги здійснюється за наказом начальника служби електропостачання залізниці після отримання письмових звітів керівництва служби сигналізації та зв’язку і служби колії щодо готовності пристроїв та господарств до пропуску тягових струмів.

Контактна мережа вважається такою, що перебуває під напругою, з моменту першої подачі напруги.

Для перевірки якості струмознімання виконується «гаряча» обкатка контактної мережі електровозом з вагоном-лабораторією контактної мережі.

1.11.  При модернізації та реконструкції контактної мережі перевіряють регулювання контактної підвіски там, де виконувалась робота, автомотрисою, обладнаною пристроєм контролю параметрів контактної підвіски, або вручну замірами із площадки автомотриси або ізолюючої знімної вишки.

Виявлені відступи від норм улаштування контактної мережі повинні бути усунуті до закінчення «вікна», а ті, що не заважають руху поїздів – записані в акт приймання робіт і усунуті підрядними організаціями до приймання контактної мережі перегону або залізничної станції в експлуатацію.

1.12.  Залежно від швидкості та інтенсивності руху поїздів, а також величини питомого річного електроспоживання на 1 км експлуатаційної довжини в одноколійному вимірі (включаючи електроенергію рекуперації) електрифіковані дільниці залізниць розділяються на наступні категорії (див. табл. 1.1):

Табл. 1.1

Категорійність електрифікованих дільниць залізниць та їх межі для кожного району контактної мережі затверджуються службою електропостачання залізниці.

2 ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ

 І НОРМИ КОНТАКТНОЇ МЕРЕЖІ

2.1 Типи контактних підвісок

2.1.1  Контактна підвіска у взаємодії зі струмоприймачами повинна забезпечувати безперебійне струмознімання при русі поїздів із встановленими швидкостями, ваговими нормами, розмірами руху при розрахункових кліматичних умовах району, у якому розташована електрифікована дільниця, з оптимальним значенням зносу (терміном служби) контактних проводів і контактних вставок (пластин) струмоприймачів.

2.1.2  Тип і площу поперечного перерізу контактної підвіски для перегонів і станцій вибирають залежно від швидкості руху поїздів, струмового навантаження, кліматичних та інших місцевих умов на підставі техніко-економічного порівняння варіантів. При цьому враховується можливе в перспективі підвищення швидкостей, розмірів руху поїздів і маси вантажних поїздів.

Типи основних контактних підвісок та місце їх застосування наведені в таблиці 2.1.1.

Таблиця   2.1.1

Продовження  таблиці   2.1.1

Примітки.

1. Коефіцієнт нерівномірності еластичності контактної підвіски визначається в прольоті відношенням найбільшої еластичності до найменшої.
2. Застосування компенсованих контактних підвісок для швидкостей руху поїздів до 160 км/год і 161-200 км/год на головних коліях тупикових, дільничних й інших великих станцій визначається на стадії проектування, виходячи з місцевих умов.
3. До відновлення і реконструкції допускається компенсована ресорна підвіска при швидкості руху поїздів від 140 до 160 км/год і напівкомпенсована ресорна – при швидкості руху поїздів від 120 до 140 км/год на перегонах і станціях, які електрифіковані раніше.

2.1.3  Конструктивна висота контактної підвіски в місцях кріплення до підтримуючих конструкцій, крім штучних споруд, повинна бути 1,8 м, але не більше 2,4 м і не менше 1,5 м.

Для контактних підвісок для швидкостей руху поїздів 161-200 км/год допускається відхилення від конструктивної висоти 1,8 м у межах ± 10 мм.

2.1.4 Контактна підвіска не повинна допускати віджим контактних проводів струмоприймачами по висоті більше 250 мм при крайніх розрахункових значеннях вітру, температури й сумарного натискання струмоприймачів електрорухомого складу.

2.1.5 Кількість проводів у контактній підвісці й площа їхнього перерізу визначаються при проектуванні, марка (матеріал) багатодротових проводів вибирається з урахуванням ступеня агресивності повітряного середовища.

При новому будівництві, відновленні й реконструкції контактної мережі застосування сталевих тросів, крім компенсаторних, не допускається.

2.1.6  На головних коліях перегонів і залізничних станцій повинні застосовуватися мідні, низьколеговані або бронзові контактні проводи площею перерізу 100 мм². Їхня кількість (один або два) залежить від величини струмів, що знімаються струмоприймачем. На дільницях швидкісного руху поїздів (161 — 200 км/год) контактні проводи повинні бути площею перерізу 100 або 120 мм² з можливістю забезпечення натягу в незношеному контактному проводі 12 кН.

Допускається застосування одного контактного проводу площею перерізу 150 мм².

На коліях залізничної станції та депо повинен застосовуватися мідний контактний провід площею перерізу 85 або 100 мм².

2.2 Габарити пристроїв контактної мережі

2.2.1 Мінімальна висота підвіски контактного проводу над рівнем верху головки рейки повинна бути на перегонах і залізничних станціях 5,75 м, а на переїздах 6 м.

У виняткових випадках ця відстань у межах штучних споруд, розташованих на коліях залізничних станцій, на яких не передбачається стоянка рухомого складу, а також на перегонах, з дозволу Укрзалізниці, може бути зменшена до 5,675 м при змінному і до 5,55 м при постійному струмі.

Максимальна висота підвіски контактного проводу не повинна перевищувати 6,8 м.

При новому будівництві, відновленні та реконструкції висота підвіски контактного проводу повинна бути на перегонах і залізничних станціях 6,5 м, а на ділянках швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) – 6 м.

2.2.2 Ухил контактного проводу при переході в межах, встановлених підпунктом 2.2.1, від однієї висоти підвіски контактного проводу до іншої не повинен перевищувати значень, наведених у таблиці 2.2.1.

Перехідні ухили повинні передбачатися по обидва боки кожної ділянки з основним ухилом протягом не менш одного прольоту.

На дільницях зі швидкістю руху поїздів від 161 до 200 км/год висота підвіски контактного проводу не менше ніж у двох прольотах, що примикають до штучної споруди, повинна бути така ж, як біля штучної споруди.

Таблиця   2.2.1

Примітка.

Ухил означає зниження або підйом контактного проводу на довжині 10 м: 0,01 — на 100 мм; 0,006 — на 60 мм; 0,004 — на 40 мм; 0,002 — на 20 мм; 0,001 — на 10 мм; 0,0005 — на 5 мм.

2.2.3 Відстань від нижньої точки проводів живлячих, підсилюючих, відсмоктуючих, зворотнього струму, ДПР, ПЛ та інших при найбільшій стрілі провисання до поверхні землі і споруд, а також відстань між проводами ліній при їхньому взаємному перетинанні або зближенні, повинні бути не менше наведених у таблиці 2.2.2.

2.2.4 Відстань від ізольованих консолей, фіксаторів, нижніх фіксуючих тросів і шлейфів до поверхні пасажирських платформ, по яких не здійснюється проїзд транспортних засобів, повинна бути не менше 4,5 м.

2.2.5 У межах штучних споруд відстані від частин струмоприймача та контактної мережі, що перебувають під напругою, до заземлених частин споруд і рухомого складу повинні відповідати відстаням, які передбачені на рис. 2.2.1 й у таблиці 2.2.3.

2.2.6  Відстань від контактного проводу до розташованих над ним заземлених частин штучних споруд і підтримуючих пристроїв (мостів, шляхопроводів, тунелів, сигнальних містків) повинна бути при двох контактних проводах не менше 500 мм, при одному – не менше 650 мм.

Таблиця   2.2.2

Продовження таблиці 2.2.2

Примітки до таблиці 2.2.2:

1. Населена місцевість – міська межа з перспективою розвитку на 10 років, курорти, селища, населені пункти, залізничні станції.
2. Ненаселена місцевість – незабудована місцевість, рідко розташовані будови, перегони, включаючи зупиночні пункти.
3. Важкодоступні місця – недоступні для транспорту й машин, відкоси насипів і виїмок.
4. Недоступні місця – схили гір, скель.
5. Відстань від проводів групового заземлення до поверхні автомобільної дороги на переїздах повинна бути 6 м, а біля анкеровок цих проводів, крім переїздів, до поверхні землі — 4 м.

Рис. 2.2.1. Відстань між спорудами, пристроями контактної мережі, струмоприймачами й рухомим складом, (мм):

1 – габарит рухомого складу; 2 – габарит штучних споруд; 3 – положення струмоприймача з урахуванням його зсуву.

Норми наведені: у чисельнику для контактної підвіски з несучим тросом, у знаменнику – без несучого тросу.

Примітка. Найменші припустимі норми можуть застосовуватися на існуючих штучних спорудах з дозволу Укрзалізниці.

Менша відстань допускається при встановленні ізольованих відбійників або обмежувачів підйому, що виключають можливість наближення контактних проводів і струмоприймачів до розташованих над ними заземлених частин на відстань менше зазначеної в таблиці 2.2.3. Відбійники повинні мати форму, що виключає удар по них полоза струмоприймача при піджатті контактного проводу.

Таблиця   2.2.3

Відстані від контактного проводу до ізольованого відбійника повинні бути не менше:

150 мм при одному контактному проводі та 100 мм при двох контактних проводах і швидкості руху поїздів від 121 до 200 км/год;

100 мм при одному контактному проводі та 70 мм при двох контактних проводах і швидкості руху поїздів від 51 до 120 км/год;

50 мм на залізничних станціях, коліях депо та інших другорядних коліях при швидкості руху поїздів до 50 км/год.

2.2.7  На контактній мережі не повинно бути зближень на відстань менш 0,8 м консолей, фіксаторів й анкерних відходів різних секцій перегонів і залізничних станцій. Відстань від струмовідних частин контактної мережі, крім ізольованих консолей, до опори повинна бути не менше 0,8 м.

2.2.8  Відстань від осі крайньої колії до внутрішнього краю фундаментів або опор контактної мережі на перегонах і залізничних станціях повинна бути не менше 3,1 м, а в снігозаносних виїмках і на виходах з них на довжині 100 м не менше 5,7 м. На ділянках залізниць до відновлення й реконструкції і в особливо важких умовах, крім снігозаносних виїмок, допускається зменшення цієї відстані до 2,45 м на залізничних станціях й 2,75 м – на перегонах.

Відхилення при встановленні опор контактної мережі від проектного положення допускається тільки убік збільшення, але не більше ніж на 150 мм.

На кривих ділянках колії зазначені відстані збільшуються відповідно до габаритного розширення.

Опори контактної мережі повинні встановлюватися поза межами кюветів.

У виїмках опори контактної мережі необхідно встановлювати за межами кюветів з польової сторони.

2.2.9 При новому будівництві, відновленні та реконструкції контактної мережі на дільницях, де передбачається швидкість руху поїздів 161 – 200 км/год, відстань від осі крайньої колії до внутрішнього краю фундаментів або опор повинна бути 3,3 м, а при необхідності збільшений габарит визначається проектом. Відхилення від цих норм допускається тільки убік збільшення, але не більше ніж на 100 мм.

2.2.10 Система контролю взаємного розташування колії й контактної мережі повинна здійснюватися із застосуванням реперних знаків.

Реперний знак повинен встановлюватися на опорі або фундаменті, він виконується з відрізка круглого металевого стрижня з різьбленням для закріплення геодезичних приладів.

2.3 Проводи і троси контактної мережі

2.3.1 Площа перерізу проводів і тросів контактної мережі повинна забезпечувати проходження струму, необхідного для тяги поїздів при необхідних розмірах руху із встановленими ваговими нормами, швидкостями, інтервалами та з урахуванням розгону після зупинки.

2.3.2  Температура нагріву проводів і тросів при максимальній температурі повітря та найбільших струмових навантаженнях не повинна перевищувати значень, наведених у таблиці 2.3.1.

Таблиця   2.3.1

2.3.3 Перевірку проводів і тросів за умовами нагріву проводять по найбільшим за періоди 1, 3 й 20 хвилин діючим значенням струмів навантаження. Для контактної мережі постійного струму необхідно враховувати 15% зносу кожного контактного проводу.

Припустимі значення тривалого струму при температурі навколишнього повітря +40 °С й швидкості вітру 1 м/с для проводів і тросів контактної мережі постійного струму наведені в таблиці 2.3.2, змінного струму та ПЛ — у таблиці 2.3.3.

Кратність перевантажень щодо зазначених у таблицях значень допускається:

При тривалості протікання струму:

3 хвилини, не більше ……………………………………. …….1,3

1 хвилина, не більше ……………………………………. ……..2,5

При плавці ожеледі, не більше …………………….. …….1,25

При профілактичному підігріві:

не більше (сумарно з тяговим струмом)…….. 1,25

не менше ……………………………………………………….. ……..0,7

Таблиця   2.3.2

Таблиця   2.3.3

Примітка. У контактних підвісок із екрануючими і підсилюючими проводами припустимий струм збільшується на 20 %.

2.3.4  Не допускається зменшення площі перерізу контактної підвіски на залізничних станціях (включаючи горловини) і поздовжніх електричних з’єднувачів на перегонах і залізничних станціях у порівнянні із площею перерізу контактної підвіски на перегонах.

2.3.5  Для забезпечення профілактичного підігріву або плавки ожеледі на контактних проводах головних колій в ожеледних районах, крім I і ІІ, площа перерізу проводів контактної мережі в межах фідерної зони плавки на перегонах і залізничних станціях, включаючи спряження анкерних ділянок, повинна бути еквівалентною.

2.3.6 Зниження площі перерізу мідних, сталемідних, алюмінієвих, сталеалюмінієвих, бронзових і сталевих багатодротових проводів і тросів внаслідок обриву жил або корозії не повинна перевищувати 15% їхньої повної площі перерізу. При більшому зниженні площі перерізу (обриви трьох і більше жил) необхідно виконати вставку або встановити шунт. На місця обриву одного або двох жил повинен бути накладений бандаж.

При вигині верхнього повиву та наявності вм’ятини на чотирьох і більше жил на пошкоджене місце повинен бути встановлений шунт.

2.4 Струмознімання і знос контактного проводу

2.4.1 Якість струмознімання, стан поверхні тертя контактного проводу та зносу проводу залежать від типу підвіски, якості її монтажу та регулювання, а також від стабільності контактного натискання при взаємодії зі струмоприймачами електрорухомого складу (ЕРС), їхніх оптимальних параметрів по натисканню й поверхні тертя.

На контактному проводі не повинно бути вигинів, жорстких точок та інших відступів, що порушують якість струмознімання. Не допускаються переміщення персоналу безпосередньо по контактному проводу та інші дії, що призводять до вигину контактного проводу. Вигини проводу при їхньому виявленні повинні усуватися негайно.

2.4.2 Стан робочої поверхні та зносу контактного проводу, що визначає якість струмознімання, оцінюється відповідно до додатку 1 цих Правил.

Експлуатація зі зниженням якості струмознімання не допускається. Причини, що викликали погіршення струмознімання та підвищений знос контактних проводів, повинні бути виявлені та негайно усунуті.

2.4.3 Значення показників граничного зносу мідного, низьколегованого та бронзового контактного проводу, при яких роблять вставку або заміняють провід, наведені в таблиці 2.4.1.

При наявності 10-ти і більше стиковок і шунтів на одному контактному проводі анкерної дільниці головних колій станцій і перегонів (на дільницях руху поїздів із швидкістю понад 160 км/год – більше 5-ти) і середньому зносі одного або обох контактних проводів більше 25% його перерізу, проводиться їх повна або часткова заміна з врахуванням того, що після ремонту на анкерній ді­льниці повинно бути не більше 5-ти стиковок (на дільницях руху поїздів із швид­кістю понад 160 км/год – не більше 2-ох). При цьому не допускається наявність шунтів і вставок довжиною до 10 м.

2.4.4 Контроль стану, вимірювання та аналіз зносу контактного проводу виконуються відповідно до вимог, наведених в додатку 2 цих Правил.

Знос контактних проводів визначається по висоті перерізу, що залишилася, відповідно до таблиць, наведеними у додатку 3 цих Правил.

Таблиця   2.4.1

Примітки. На ділянках зі швидкістю руху поїздів 161 — 200 км/год граничний місцевий знос контактного проводу менше зазначених у таблиці на 5 мм².

* Бронзовий контактний провід.

2.4.5  При проектуванні та розробці конструкцій та елементів контактної підвіски необхідно враховувати параметри струмоприймачів електрорухомого складу, їх кількість та взаємне розташування, а також технічні характеристики струмознімальних пластин (вставок) на полозах струмоприймачів.

2.4.6 Струмоприймачі електрорухомого складу повинні забезпечувати надійне струмознімання при встановлених швидкостях руху та струмових навантаженнях без перевантаження контактних проводів і найменший знос як проводів, так і струмознімальних пластин (вставок).

Для зниження контактного тертя та зносу на полози з металокерамічними пластинами повинні вчасно наноситися основні та додаткові змащення.

На струмоприймачах повинні використовуватись пластини (вставки) узгоджені головними управліннями локомотивного господарства і електрифікації та електропостачання Укрзалізниці.

На ділянках швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) підіймальний механізм струмоприймача при пошкодженні повинен забезпечувати автоматичне його опускання. Кожен струмоприймач повинен бути обладнаний аеродинамічними стабілізаторами (екранами) і замками від самовільного підйому.

2.4.7  Режим знімання струмових навантажень на стоянці, при рушанні та русі повинен відповідати вимогам Інструкції щодо порядку використання струмоприймачів електрорухомого складу при різних умовах експлуатації.

2.5 Натяг і стріли провисання проводів і тросів контактної мережі

2.5.1  Натяг і стріли провисання проводів і тросів контактної підвіски, живлячих, підсилюючих, зворотнього струму, відсмоктуючих ліній, ПЛ поздовжнього електропостачання, хвилеводів та інших повинні відповідати значенням, наведеним у монтажних таблицях і графіках.

2.5.2  Стріли провисання проводів і тросів залежно від довжини прольоту, а для некомпенсованих проводів також залежно від середньорічної температури та температури повітря при регулюванні повинні відповідати значенням, наведеним у монтажних таблицях і Інструктивних вказівках по регулюванню контактної мережі.

Стріли провисання контактних проводів у середині проміжного та перехідного прольотів, залежно від їхньої довжини для компенсованих підвісок і при середньорічній температурі для напівкомпенсованих підвісок, наведені в таблиці 2.5.1.

Вертикальне регулювання напівкомпенсованої підвіски проводять із урахуванням температури повітря.

Відхилення від розмірів стріл провисання повинні бути для контактних проводів не більше ± 10 мм, а для несучих тросів, проводів живлячих, підсилюючих, зворотнього струму та відсмоктуючих – не більше ± 50 мм.

Відхилення фактичних натягів проводів і тросів від встановленого монтажними таблицями та графіками в кожному прольоті і при будь-якій температурі навколишнього середовища не повинне перевищувати ± 10 %.

Таблиця   2.5.1

Примітки.

1. У чисельнику для одного контактного проводу, у знаменнику – для двох.
2. Знак «-» означає негативну стрілу провисання контактного проводу

При регулюванні проводів і тросів повинні враховуватися припустимі максимальні натяги та максимальні стріли їхнього провисання при максимальній і мінімальній температурах повітря даного температурного району.

Монтаж, технічне обслуговування та ремонт некомпенсованих проводів і тросів повинні виконуватись з інструментальним вимірюванням натягу та перевіркою відповідності стріл провисання монтажним таблицям.

2.5.3 Коефіцієнт запасу механічної міцності (відношення розривного зусилля до максимального робочого) нових проводів повинен бути не менше:

для сталевих тросів компенсаторів – 4;

для сталевих поздовжніх несучих, фіксуючих тросів і біметалічних поперечних несучих тросів – 3;

для контактних проводів, сталеалюмінієвих багатодротових проводів і хвилеводів з біметалевого сталемідного і сталеалюмінієвого дроту – 2,5;

для інших багатодротових проводів – 2.

2.5.4 Значення натягу навантаженого несучого тросу в компенсованих підвісках і ненавантаженого (до підвіски контактних проводів) компенсованого несучого тросу залежно від марки тросу наведені в таблиці 2.5.2.

Максимальний натяг некомпенсованого несучого тросу в будь-якій точці анкерної ділянки не повинен перевищувати більш ніж на 10% значень, зазначених у таблиці 2.5.2 для відповідних підвісок і марки троса.

Таблиця   2.5.2

Примітка. Зазначені в таблиці дані для мідних контактних проводів застосовуються також для низьколегованих і бронзових проводів з тією ж площею перерізу.

Рис. 2.5.1 а, б. Натяг К біля компенсаторів для контактних проводів залежно від максимального зносу S_max, мм², при коефіцієнті передачі 4:1, масі одного вантажу 25 кг і кількості вантажів N:

а — мідних і низьколегованих, б — бронзових

Рис. 2.5.2 а, б. Натяг К біля компенсаторів для контактних проводів залежно від максимального зносу S_max, мм², при коефіцієнті передачі 3:1, масі одного вантажу 25 кг і кількості вантажів N :

а – мідних і низьколегованих, б – бронзових

2.5.5  Натяг контактного проводу біля компенсаторів залежно від його максимального місцевого зносу в межах анкерної ділянки повинен відповідати наведеному на рис. 2.5.1 (а, б) при коефіцієнті передачі 4:1 і на рис. 2.5.2 (а, б) при коефіцієнті передачі 3:1. Питомий натяг для мідних і низьколегованих проводів повинен бути 100 Н/мм² (10 кгс/мм²) (Тут і далі переведення ньютона (Н) у кілограм-силу (кгс) прийнятий з округленням у межах допусків 10:1 замість 9,8:1.) і для бронзових — 120 Н/мм² (12 кгс/мм²).

Сумарний натяг подвійного контактного проводу повинен дорівнювати подвоєному натягу, що відноситься до максимального місцевого зносу одного із двох проводів.

2.5.6  На коліях депо та коліях відстою електрорухомого складу допускається для підвищення стійкості контактних проводів до перепалів (при забезпеченні вітростійкості контактної підвіски) знижувати їх натяг так, щоб у точці максимального зносу на 1 мм² його площі перерізу, що залишилася, доводився натяг не нижче 60 Н (6 кгс). При цьому необхідно в контактному проводі прилеглих анкерних ділянок встановлювати проміжний натяг 80 Н (8 кгс) на 1 мм² площі перерізу, що залишилася, з перевіркою та регулюванням контактних підвісок на повітряних стрілках і спряженнях анкерних ділянок.

2.6 Розташування проводів у плані та довжина прольотів

2.6.1.  На прямих ділянках колії контактні проводи розташовують зигзагообразно щодо вісі струмоприймача із чергуванням напрямку зиґзаґа біля суміжних опор. Зиґзаґ контактного проводу від вісі струмоприймача біля опор на прямих ділянках колії повинен бути ± 300 мм (знак «-» означає напрямок до опори від вісі колії, знак «+» – від опори за вісь колії). При необхідності допускаються інші зиґзаґи контактного проводу з урахуванням вітрового району, умов траси та довжини прольоту в межах, наведених в Інструктивних вказівках по регулюванню контактної мережі.

2.6.2.  На кривих ділянках колії зиґзаґ контактного проводу від вісі струмоприймача біля опор встановлюють залежно від радіуса кривої та довжини прольоту відповідно до даних таблиці 2.6.1, але не більше 400 мм, щоб контактний провід в середині прольоту розташовувався, як правило, по вісі струмоприймача.

2.6.3. Подвійні контактні проводи в точках фіксації повинні розташовуватися на відстані 40 – 60 мм один від одного. Значення зиґзаґів для подвійного контактного проводу відносяться до зовнішнього від вісі струмоприймача проводу.

Зиґзаґи при ромбовидному розташуванні подвійного контактного проводу повинні бути біля опор ± 300 мм, допускаються ± 400 мм.

2.6.4.  Відхилення від встановлених значень зиґзаґів контактних проводів не повинні перевищувати ± 30 мм, а для швидкісних контактних підвісок (161 – 200 км/год) – ± 20 мм.

2.6.5. Найбільший зиґзаґ контактного проводу від вісі струмоприймача біля опор із урахуванням горизонтальних і вертикальних переміщень фіксатора не повинен перевищувати 400 мм на прямих ділянках та 500 мм на кривих ділянках.

Відхилення контактного проводу від вісі струмоприймача в прольоті при розрахунковій швидкості вітру, найбільшою для даного вітрового району і ділянки по характеру поверхні та висоті насипу, не повинне перевищувати 500 мм на прямих ділянках та 450 мм на кривих ділянках.

Таблиця   2.6.1

Примітки.

1. У чисельнику зиґзаґ біля однієї опори, у знаменнику – біля суміжної з нею.
2. Виділені жирним значення (400) тільки для суцільної забудови, лісових масивів і виїмок глибиною більше 7 м. В інших місцях такі довжини прольотів не допускаються.
3. Прочерки означають, що при цьому радіусі кривої такі довжини прольотів не допускаються.
4. Знак «-» перед цифрами означає напрямок зиґзаґа в зовнішню сторону кривої, знак «+» — у внутрішню.

2.6.6. Найбільш допустимі довжини прольотів між опорами визначають із урахуванням типу підвіски, марки, площі перерізу та натягу проводів, радіуса кривих, розрахункових кліматичних та експлуатаційних умов для двох розрахункових режимів – максимального вітру і вітру з ожеледдю. У проекті приймають меншу із двох встановлених величин. Значення найбільших допустимих довжин прольоту для різних контактних підвісок наведені в номограмах Норм проектування контактної мережі, при цьому необхідно враховувати кратність 1 м, а для контактних підвісок з поліпшеними параметрами для швидкостей руху поїздів 161 – 200 км/год – 5 м.

Відхилення фактичної довжини прольоту від проектної допускається в межах від +1 м до – 2 м, а на ділянках зі швидкістю руху поїздів 161 – 200 км/год – не більше ± 0,5 м.

2.6.7.  Для визначення довжини прольотів і відхилень проводів під дією вітру і при сполученні ожеледі з вітром, швидкість вітру і товщину стінки ожеледі беруть за даними багаторічних спостережень про максимальні швидкості вітру і товщини стінки ожеледі повторюваністю один раз у 10 років. При цьому враховують характер поверхні і висоту насипу на окремих ділянках відповідно до вимог Норм проектування контактної мережі.

2.6.8.  Максимальна довжина прольотів контактної підвіски між опорами наведена в таблиці 2.6.2.

2.6.9. У місцях, підданих автоколиванням, на проводах контактної мережі та ПЛ необхідно встановлювати гасники автоколивань. У таких місцях довжини суміжних прольотів повинні безсистемно чергуватися зі зменшенням від розрахункових у межах 10 – 20 %.

2.6.10.  Суміжні прольоти напівкомпенсованої підвіски не повинні бути по довжині менше 25 % довжини більшого прольоту.

Довжину прольоту із середньою анкеровкою контактного проводу скорочують на 10 % у порівнянні з розрахунковою.

2.6.11.  Перехідні прольоти ізолюючих спряжень у порівнянні із проміжними, розрахованими для даного місця, необхідно скорочувати по довжині відповідно до таблиці 2.6.3.

2.6.12.  Опори на двоколійних і багатоколійних ділянках, як правило, розташовують в одному створі.

При зустрічних зворотних фіксаторах, у тому числі при ромбовидній підвісці, опори зміщають так, щоб відстань між фіксаторами різних колій при будь-якій температурі була не менше 0,8 м.

Таблиця   2.6.2

Таблиця   2.6.3

2.6.13. При зміні напрямку контактних проводів на головних коліях перегонів і залізничних станцій кут відхилення з першопочатковим його напрямком не повинен перевищувати 6° (відхилення проводу не більше 1 м на довжині 10 м). На другорядних коліях залізничних станцій, а також у наступних прольотах після першого, кут перелому може бути до 10° (відхилення не більше 1 м на довжині 6 м).
2.6.14. Несучий трос контактної підвіски необхідно розташовувати по вісі струмоприймача або з відхиленням, що відповідає зиґзаґу контактного проводу. Допускається несучий трос розташовувати біля опор з відхиленням, протилежним зиґзаґу контактного проводу, але не більше ніж на 200 мм від вісі струмоприймача.
На ділянках швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) несучий трос розташовують із відхиленням, що відповідає зиґзаґу контактного проводу з допуском у меншу сторону не більше ніж на 60 мм.
2.6.15. На прямих нахилених неізольованих консолях ділянок змінного струму необхідно фіксувати несучий трос від поперечних відхилень у наступних випадках:
на перехідних опорах ізолюючих спряжень;
на анкеруємих вітках неізолюючих спряжень при розташуванні опор на внутрішній стороні кривої ділянки колії;
на проміжних опорах, розташованих на внутрішній стороні кривої ділянки колії радіусом 600 м і менше;
на опорах середньої анкеровки несучого троса компенсованої підвіски, розташованих на внутрішній стороні кривої ділянки колії.

2.7 Спряження анкерних ділянок контактної підвіски

2.7.1. Спряження анкерних ділянок контактної підвіски повинні забезпечувати поздовжнє взаємне переміщення проводів при температурних змінах, а також плавний перехід полоза струмоприймача з контактного проводу однієї анкерної ділянки на контактний провід іншої за умовами контактного натискання без погіршення струмознімання та зниження встановленої швидкості.
2.7.2. На перегонах і головних коліях залізничних станцій необхідно застосовувати:
неізолюючі спряження – трьохпрольотні;
ізолюючі спряження (повітряні проміжки) на прямих і кривих ділянках колії радіусом більше 2000 м – трьохпрольотні або чотирьохпрольотні, на кривих ділянках колії радіусом 2000 м і менше і у стиснутих місцях по їх розташуванню – трьохпрольотні.
Не рекомендується розташовувати спряження, і особливо ізолюючі, на кривих ділянках колії радіусом менше 1200 м.
При новому будівництві, реконструкції і модернізації не допускається сполучати на ізолюючих спряженнях компенсовані та напівкомпенсовані підвіски.
На коліях залізничних станцій і депо, де швидкість руху поїздів не перевищує 50 км/год, до відновлення і реконструкції допускається застосування двохпрольотних неізолюючих спряжень.
2.7.3. Довжина анкерної ділянки на прямих ділянках колії повинна бути не більше 1600 м. До відновлення і реконструкції допускається збільшена довжина анкерної ділянки, але не більше 1800 м.
На ділянках швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) довжина анкерної ділянки повинна бути не більше 1400 м.
На перегонах із кривими ділянками колії довжину анкерної ділянки зменшують залежно від радіуса та розташування кривих ділянок колії.
2.7.4. Несучі троси напівкомпенсованої підвіски підсилюючі та екрануючі проводи можуть не мати проміжних анкеровок на довжині до 7 км. Для підтримки в межах неізолюючих спряжень неробочих віток контактних проводів замість проміжних анкеровок між анкерними опорами підвішують допоміжний біметалевий сталемідний трос площею перерізу не менше 70 мм2, механічно з’вязаний з основним несучим тросом двома з’єднувальними затискачами біля перехідних опор з кожної сторони. При несучому тросі ПБСА-50/70 для допоміжного застосовують цей же трос.
2.7.5. На неізолюючих та ізолюючих спряженнях відстані між проводами повинні відповідати наведеним у таблиці 2.7.1.
2.7.6. Одночасна взаємодія полоза струмоприймача з контактними проводами обох віток трьохпрольотного спряження в середній частині повинна бути при неізолюючому спряженні на довжині 8 – 12 м, при ізолюючому 6 – 12 м.
2.7.7. Консолі компенсованих контактних підвісок, фіксатори, струни та електричні з’єднувачі на ізолюючому спряженні необхідно розміщати так, щоб забезпечувалася ізоляція анкерних ділянок при температурних змінах.

Таблиця   2.7.1

Примітка. *По вітрових відхиленнях на діючих ділянках, а також на нормально замкнутих ізолюючих спряженнях допускається при постійному струмі 400 мм і при змінному струмі 500 мм.

2.8 Повітряні стрілки

2.8.1  Повітряні стрілки повинні забезпечувати плавний, без ударів та іскрінь, перехід полоза струмоприймача з контактних проводів однієї колії (з’їзду) на контактні проводи іншого, вільне взаємне переміщення контактних проводів, що утворюють повітряну стрілку, і мінімальне взаємне вертикальне переміщення контактних проводів у зоні підхоплення полозом струмоприймача проводу колії, яка примикає.

2.8.2  Повітряні стрілки над звичайними і перехресними стрілочними переводами та над глухими схрещеннями колій повинні бути фіксованими із забезпеченням можливості взаємних поздовжніх переміщень контактних проводів. На другорядних коліях допускається застосовувати нефіксовані повітряні стрілки.

2.8.3  На повітряних стрілках контактні проводи головних колій або колій переважного напрямку руху поїздів повинні бути розташовані знизу.

2.8.4  Перетинання контактних проводів, що утворюють повітряну стрілку при звичайному стрілочному переводі, повинне відстояти від вісей прямої колії та колії, що примикає, на 360 – 400 мм і перебувати в тім місці, де відстань між внутрішніми гранями головок з’єднувальних рейок становить 730 – 800 мм (рис. 2.8.1).

2.8.5  При перехресному стрілочному переводі контактні проводи колій, які пересікаються, повинні мати подвійне (ромбовидне) перетинання в тім місці, де відстань між внутрішніми гранями головок з’єднувальних рейок становить 730 – 800 мм (рис. 2.8.2, а). Допускається одинарне перетинання контактних проводів над центром пересічення вісей колій.

Рис. 2.8.1. Схема фіксованої повітряної стрілки при звичайному стрілочному переводі:

1 – зона проходу полоза струмоприймача під неробочою віткою контактного проводу; 2 – неробоча вітка контактного проводу; 3 – електричні з’єднувачі; 4 – область розташування фіксуючого пристрою; 5 – зона підхоплення полозом струмоприймача контактних проводів; 6 – контактний провід прямої колії; 7 – контактний провід колії, що примикає, (з’їзду); 8 – хрестовина; 9 – місце перетинання контактних проводів. Розміри в мм, розміри в м зазначені на рисунку

Рис. 2.8.2 а, 6. Схеми повітряної стрілки:

а – при перехресному стрілочному переводі; б – при глухому пересіченні колій; 1 – контактні проводи пересічних колій; 2 – електричні з’єднувачі; 3 – зона підхоплення полозом струмоприймача контактних проводів; 4 – місце перетинання контактних проводів; 5 – фіксуючий пристрій. Розміри в мм, розміри в м зазначені на рисунку

. При глухому пересіченні колій контактні проводи розташовують над центром перетинання вісей колій (рис. 2.8.2, б).

2.8.6 Зона підхоплення полозом струмоприймача контактних проводів колії, яка примикає або перетинає, і зона проходу полоза струмоприймача електрорухомого складу під неробочими вітками контактних проводів повинні розташовуватися на відстані 630 – 1100 мм від вісі колії.

2.8.7 Для одночасного підйому контактних проводів обох колій у місці їхнього перетинання встановлюють обмежувальні накладки довжиною 1,5 м при марці хрестовини 1/9 і крутіше, 1,7 м – при марці хрестовини 1/11 і 2,0 м – при марці хрестовини 1/18 і плавніше. Відстань між обмежувальною накладкою і контактним проводом, на якому вона встановлена, повинна бути 13 – 15 мм.

Обмежувальні накладки встановлюють на кожен контактний провід, розташований знизу (рис. 2.8.3, а, б). Перетинання контактних проводів при середньорічній температурі повітря даного температурного району повинно розташовуватися в середній частині обмежувальної накладки.

2.8.8  За зоною підхоплення полозом струмоприймача контактних проводів, на відстані не більше 1 м убік хрестовини, повинні бути встановлені подвійні вертикальні або ковзні струни. Ковзні струни необхідно встановлювати при напівкомпенсованій підвісці відповідно до графіка (рис. 2.8.4).

Якщо відстань між струнами із двох сторін перетинання перевищує припустимий міжструновий проліт, обмежувальні накладки на перетинанні необхідно підвісити на додаткові, відповідно подвійні вертикальні або ковзні струни.

Замість ковзних струн можуть застосовуватися пристрої одночасного підйому контактних проводів повітряної стрілки, перехресні гнучкі струни і тверді розпірки. Застосування ресорних струн на повітряних стрілках не допускається.

Рис. 2.8.3 а, б. Положення обмежувальної накладки при середньорічній температурі повітря:

а – при перетинанні одинарних контактних проводів; б – при перетинанні одинарного проводу з подвійним; 1 – контактний провід прямої колії; 2 – контактний провід колії, що примикає, (з’їзду); 3 – обмежувальна накладка; l – довжина обмежувальної накладки

2.8.9. У зоні підхоплення полозом струмоприймача контактні проводи повинні перебувати по висоті на одному рівні. При швидкості руху поїздів більше 70 км/год контактні проводи колії, що примикає, (з’їзду) повинні бути в зоні підхоплення на 20 – 40 мм вище контактних проводів головної колії.

Рис. 2.8. 4. Області встановлення різних видів струн на повітряних стрілках напівкомпенсованої підвіски залежно від відстані h між несучим тросом і контактним проводом і відстані L від повітряної стрілки до жорсткої або середньої анкеровки контактного проводу

2.8.10.  Між точкою перетинання контактних проводів і струнами, розташованими за зоною підхоплення, встановлення затискачів на контактних проводах, крім кріплення обмежувальної накладки, не допускається.

2.8.11.  Неробочі вітки контактних проводів, де вони входять у зону проходу полоза струмоприймача, повинні бути закріплені на подвійних струнах струновими затискачами та розташовані на 150 мм вище робочого контактного проводу з допуском + 50 мм.

2.8.12.  Несучі троси напівкомпенсованих підвісок над перетинанням контактних проводів повинні бути механічно з’єднані між собою болтовими затискачами. Допускається додаткове з’єднання несучих тросів над зоною підхоплення полозом струмоприймача контактних проводів, при цьому бічний кут нахилу підтримуючих струн не повинен перевищувати 20°.

Несучі троси компенсованих підвісок над перетинанням контактних проводів не повинні мати механічних з’єднань і доторкань один з одним у місці перетинання при температурних змінах.

2.8.13.  При звичайному стрілочному переводі електричні з’єднувачі контактних підвісок на повітряних стрілках встановлюють на відстані 3 – 3,5 м від точки перетинання контактних проводів убік гостряка стрілочного переводу, а також на відстані 2 – 2,5 м від зони підхоплення убік хрестовини стрілочного переводу.

При перехресному стрілочному переводі та глухому пересіченні колій електричні з’єднувачі контактних підвісок розміщують по обидва боки повітряної стрілки на відстані 2 – 2,5 м від зони підхоплення убік хрестовин.

2.8.14. Фіксуючі пристрої на опорі, фіксуючому тросі гнучкої або жорсткої поперечини при звичайному стрілочному переводі розташовують на відстані 2 м з допусками – 0,5 та + 1 м від точки перетинання контактних проводів убік гостряка стрілочного переводу, де відстань між внутрішніми гранями головок з’єднувальних рейок 800 – 1000 мм (див. рис. 2.8.1). Відстані від фіксуючого пристрою до гостряка стрілочного переводу центра хрестовини і математичного центра переводу наведені в таблиці 2.8.1.

Таблиця   2.8.1

Фіксуючі пристрої при перехресному стрілочному переводі розміщують напроти місця перетинання вісей пересічних колій (див. рис. 2.8.2, а).

2.8.15.  На головних коліях дільниць швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) повітряні стрілки повинні бути, як правило, зафіксовані за допомогою двох консолей при відстані між ними 1,2 м. При марці хрестовини 1/11 оптимальна відстань від опори для фіксації повітряної стрілки до математичного центра стрілочного переводу 4,5 м.

2.8.16.  Відстань між контактними проводами в плані у місці їх фіксації на повітряних стрілках повинна бути не менше 100 мм.

Застосування додаткових фіксаторів довжиною менше 1,2 м на повітряних стрілках не допускається, вони повинні працювати тільки на розтягування.

2.8.17.  Повітряні стрілки необхідно розміщати не ближче двох прольотів від компенсованої анкеровки і максимально наближати до середньої або жорсткої анкеровки контактного проводу.

2.9 Ізолятори і ізолюючі вставки

2.9.1  Всі ізолятори і ізолюючі вставки, які поступають в дистанцію електропостачання від підприємств-виробників, повинні пройти вхідний контроль якості перед встановленням в експлуатацію, перед передачею підрядним монтажним організаціям при новому будівництві, реконструкції та відновленні або капітальному ремонті, а також перед закладкою в незнижуваний запас.

При вхідному контролі перевіряють наявність супровідної документації, сертифіката якості або паспорта, комплектність поставки і відповідність замовленню (договору), стан пакування, відповідність його вимогам стандартів або технічних умов, роблять візуальний огляд стану ізоляційних деталей, арматур і його захисного покриття, якості зборки.

Фарфорові тарілчасті та багатоелементні (збірні) ізолятори, крім того, піддають електричним випробуванням і вимірам.

Ізолятори, що перебувають у незнижуваному запасі районів контактної мережі і дистанцій електропостачання, повинні піддаватися електричним випробуванням і вимірам не рідше, ніж 1 раз в 5 років.

Електричним випробуванням, вимірам і маркуванню не підлягають скляні, полімерні і стержневі фарфорові ізолятори.

2.9.2  Ізолятори і ізолюючі вставки контактної мережі та ПЛ перед встановленням необхідно оглядати і очищати від забруднення.

Не допускаються до монтажу і заміняються в процесі експлуатації ізолятори, що мають наступні дефекти:

в окінцьовувачах – тріщини, хитання, сповзання або провертання їх у закладенні, видиме скривлення (неспіввісність) деталей, відсутність або порушення вологостійкого покриття цементного шва, пошкодження антикорозійного покриття або видимі сліди корозії на ньому;

у фарфорі — відколи ребер у прохідних, опорних стрижневих ізоляторів більше 60 мм довжиною і 5 мм глибиною, у підвісних — відколи загальною площею більше 300 мм² і такі ж величини відколу у стрижневих ізоляторів, якщо вони знаходяться ближче 10 мм від місця спряження ребер з основним тілом ізолятора. У всіх типів ізоляторів – глибокі подряпини довжиною більше 25 мм або видимі тріщини, опіки дугою, розкриті пузирі або інші пошкодження глазурі;

у склі – тріщини, відколи, посічки, зморшки, складки, напливи, свищі, видимі внутрішні газові пузирі і сторонні включення, оплавлення дугою;

у полімерних чохлах (покриттях) – механічні пошкодження (надрізи, проколи, кратери), розгерметизація, сліди струмопровідних доріжок (треків) на довжині більше 1/3 шляху витоку струму;

стійке, що не піддається очищенню, забруднення більше 1/3 поверхні ізоляційних деталей з любого матеріалу;

корозія стрижня тарілчастого скляного або фарфорового ізолятора до діаметра 12 мм.

2.9.3 У процесі перевезення, монтажу і експлуатації не допускається:

кидати ізолятори;

наносити удари по ізоляторах і з’єднаним безпосередньо з ними деталям (фіксаторам, сідлам, анкерним штангам, деталям ізольованих консолей і іншим);

проводити механічну і термічну обробку арматур ізолятора, у тому числі приварку до неї яких-небудь елементів конструкції;

ставати персоналу безпосередньо на ізолятори;

проводити які-небудь дії із крутінням ізоляційної деталі ізолятора.

2.9.4  Повторне використання ізоляторів і ізолюючих вставок, що були в експлуатації, допускається після їх перевірки і випробувань відповідно до підпунктів 2.9.1 і 2.9.2 цих Правил. Проведення механічних випробувань ізоляторів не допускається.

2.9.5  Відстань від заземлених частин опорних пристроїв і штучних споруд до ізолюючих елементів повинна відповідати параметрам, наведеним у таблиці 2.9.1.

Таблиця   2.9.1

2.9.6  На дільницях постійного струму для продовження терміну служби рекомендується застосування фарфорових тарілчастих ізоляторів зі потовщеними стрижнями (антикорозійною втулкою). При горизонтальному розташуванні гірлянд тарілчасті ізолятори необхідно встановлювати шапкою до напруги.

Рекомендується в цих цілях у місцях з інтенсивною корозією встановлювати додатковий ізолятор у гірлянді.

2.9.7  Коефіцієнт запасу механічної міцності ізоляторів стосовно їх нормованої руйнівної сили повинен бути не менше 5,0 при середньому експлуатаційному навантаженні і 2,7 – при найбільшому робочому навантаженні.

У натяжних вузлах, коли сумарний натяг від проводів перевищує 14 кН (1400 кгс), встановлюють ізолятори класу 120. Допускається встановлення двох паралельно з’єднаних гірлянд ізоляторів класу 70.

Стрижневі (у тому числі полімерні) консольні ізолятори контактної мережі повинні витримувати руйнуючу механічну силу при розтягуванні не менше 100 кН, руйнуючий згинальний момент – не менше 8 кН, а фіксаторні ізолятори контактної мережі – руйнуючу механічну силу при розтягуванні не менше 70 кН, руйнуючий згинальний момент – не менше – 6 кН.

2.9.8  Не допускається застосування стержневих фарфорових ізоляторів:

у вузлах анкеровок несучих тросів, контактних проводів, підсилюючих, живлячих та відсмоктуючих ліній;

у поздовжніх несучих тросах;

у неробочих вітках контактних проводів;

у поперечних несучих тросах.

Дані ізолятори повинні замінятися у плановому порядку при реконструкції та модернізації.

2.9.9  Відхилення гірлянди підвісних ізоляторів від вертикалі уздовж колії не повинно перевищувати 15°.

2.9.10  Ізоляція контактної мережі змінного струму вибирається залежно від ступеня забруднення атмосфери (СЗА) у зоні розташування електрифікованої дільниці і довжини шляху витоку струму на ізоляції. Визначення СЗА проводиться залежно від характеристик джерел забруднення атмосфери, розташованих поблизу контактної мережі. Примірна характеристика дільниць залізниць по ступені забруднення атмосфери наведена в таблиці 2.9.2.

2.9.11  При забрудненні ізоляторів від різних джерел результуючу СЗА необхідно визначати по СЗА двох джерел відповідно до таблиці 2.9.3.

2.9.12  Нормована мінімальна довжина шляху витоку струму ізоляції, у тому числі сумарна тарілчастих ізоляторів, контактної мережі, живлячих і підсилюючих проводів змінного струму та ДПР 25 кВ залежно від СЗА наведена в таблиці 2.9.4.

2.9.13 За умовами вітростійкості контактної підвіски змінного струму і збереження її конструктивної висоти рекомендується в точках підвісу несучого тросу в районах з VI і VII результуючої СЗА застосовувати в гірляндах спеціальні тарілчасті брудостійкі ізолятори: двокрилі, сферичні і інші.

2.9.14 У поперечних несучих, верхніх і нижніх фіксуючих тросах ізольованих гнучких поперечин контактної мережі змінного струму довжина шляху витоку струму ізоляторів повинна відповідати таблиці 2.9.4.

2.9.15  У підвісних та врізних (крім анкерних) вузлах контактної мережі постійного струму незалежно від СЗА повинні застосовуватися ізолятори або гірлянди із двох тарілчастих ізоляторів із сумарною довжиною шляху витоку струму не менше 500 мм. На ізольованих гнучких поперечинах у місцях підвісу проводів, а також у місцях врізок у поперечні несучі, верхні і нижні фіксуючі троси необхідно встановлювати по два тарілчастих ізолятора. На дільницях зі швидкістю руху поїздів 161 – 200 км/год у контактних підвісках довжина шляху витоку струму повинна бути не менше 600 мм.

Дозволяється до відновлення і реконструкції експлуатація раніше випущених фарфорових ізоляторів 3 кВ із довжиною шляху витоку 450 мм.

2.9.16  При постійному струмі довжина шляху витоку струму полімерних ізоляторів повинна бути не менше 600 мм і в анкеровках не менше 800 мм.

2.9.17  В анкеровках проводів кількість тарілчастих ізоляторів повинна бути на одиницю більше, ніж у підтримуючих гірляндах.

При застосуванні в анкеровках стрижневих полімерних або багатоелементних збірних ізоляторів довжина шляху витоку струму приймається на ступінь більше розрахункової СЗА, але не більше 1500 мм.

Таблиця   2.9.2

Таблиця   2.9.3

Таблиця   2.9.4

Примітка.

1. При новому будівництві, реконструкції і модернізації застосування полімерних ізоляторів із СЗА менше ІV забороняється.
2. Незалежно від сумарної довжини шляху витоку струму в контактній мережі змінного струму необхідно застосовувати не менше чотирьох тарілчастих ізоляторів у гірлянді.

2.9.18  При застосуванні ізольованих консолей з додатковою ізоляцією в місцях підвісу несучого тросу і кріплення фіксатора на консолі, сумарна довжина шляху витоку струму рознесеної ізоляції повинна відповідати значенням, наведеним у таблиці 2.9.4 цих Правил для VII СЗА.

2.9.19 Для ізоляції відсмоктуючих ліній, проводів зворотного струму і екрануючих проводів багатопровідних систем у місцях підвісу і анкеровок проводів повинні застосовуватися одиничні ізолятори тарілчастого типу (фарфорові або із загартованого скла).

2.9.20  При новому будівництві, відновленні, реконструкції і капітальному ремонті на електрифікованих дільницях залізниць швидкісних, першої і другої категорій не повинні застосовуватися фарфорові тарілчасті ізолятори у вузлах контактної мережі постійного і змінного струму.

2.9.21  Замість фарфорових тарілчастих ізоляторів у вузлах контактної мережі необхідно застосовувати:

стрижневі фарфорові ізолятори у всіх вузлах, крім місць, зазначених у підпункті 2.9.8 цих Правил;

полімерні ізолятори всіх типів у зонах, підданих вандалізму, у штучних спорудах, в анкеровках всіх видів (крім суміщених), у поздовжніх проводах і вітках контактних проводів, що відходять, у перехідних опор ізолюючих спряжень анкерних ділянок;

тарілчасті ізолятори із загартованого скла в поперечних несучих тросах гнучких поперечин і в анкеровках всіх видів, крім місць, зазначених у підпункті 2.9.22 цих Правил.

2.9.22  Застосування скляних ізоляторів не рекомендується в районах з VI – VII СЗА, коли джерелом забруднення є фтористі з’єднання, поблизу (до 500 м) від зони підприємств чорної металургії і виробництва цементу, а також при накладенні промислових і сольових морських забруднень.

2.9.23 При новому будівництві, реконструкції і модернізації застосування полімерних ізоляторів «шашличного» типу забороняється.

2.9.24 Для підвіски проводів ПЛ 10 (6) кВ на залізобетонних і металевих опорах і конструкціях, заземлених на тягову рейку, необхідно застосовувати опорно-штирові ізолятори на напругу 10 кВ при дерев’яних кронштейнах (траверсах) або на напругу 20 кВ – при металевих кронштейнах. Підвіска проводів при металевих кронштейнах може виконуватись на гірлянді із двох підвісних ізоляторів тарілчастого типу.

На електрифікованих дільницях залізниць швидкісних, особливовантажонапружених і першої категорії рекомендується застосовувати тарілчасті ізолятори із загартованого скла, або опорні стрижневі ізолятори з фарфору або полімерів.

Опорні ізолятори для ПЛ 10 (6) кВ повинні мати довжину шляху витоку струму не менше 600 мм і руйнуючу механічну силу при стисканні не менше 40 кН.

2.9.25 Для підвіски проводів ПЛ 0,4 кВ, фазних і нульових, на залізобетонних і металевих опорах і конструкціях, заземлених на тягову рейку, необхідно застосовувати опорно-штирові ізолятори на напругу 10 кВ. До планової реконструкції та модернізації дозволяється застосовувати ізолятори до 1000 В.

2.9.26  Всі ізолятори, що застосовуються, повинні зберігатися штабелями в транспортній тарі в неопалюваному приміщенні, під навісом на рівній площадці або у вигляді підвішених гірлянд (шапкою догори), що виключає можливість скупчення води в площинах ізоляторів.

2.10 Секційні ізолятори

2.10.1 Секційні ізолятори застосовуються, як правило, на залізничних станціях для електричного поділу контактної підвіски на окремі ділянки (секції) з надійною ізоляцією між ними.

Використання секційних ізоляторів на головних коліях замість ізолюючих спряжень анкерних ділянок, а також у місцях поділу фаз контактної мережі змінного струму 25 кВ (нейтральних вставках) допускається при відповідному обґрунтуванні на електрифікованих дільницях залізниць швидкісних і особливовантажонапружених з дозволу Головного управління електрифікації та електропостачання, а на інші з дозволу служби електропостачання залізниці.

На з’їздах між коліями, по яких здійснюється пропуск швидкісних поїздів, і коліях, що примикають до них, повинні застосовуватися секційні ізолятори замкнутої конструкції з погонною масою не більше 4 кг/м.

2.10.2  Секційні ізолятори повинні забезпечувати плавний перехід в обох напрямках без ударів, відривів і зниження контактного натискання до значення менше 40 Н (4 кгс) полозів струмоприймачів електрорухомого складу із встановленою на даній колії (з’їзді) швидкістю руху поїздів, а також надійну ізоляцію при заземленні однієї із секцій, що примикають до секційного ізолятора.

2.10.3  Тип секційного ізолятора вибирають залежно від номінальної напруги контактної мережі, кількості контактних проводів, встановленої швидкості руху поїздів, місця застосування і ступеню забруднення атмосфери.

2.10.4  Максимальна довжина шляхів витоку струму для полімерних ізолюючих елементів секційних ізоляторів повинна відповідати значенням, наведеним у таблиці 2.10.1.

Таблиця   2.10.1

Примітка. На дільницях зі швидкістю руху поїздів 161 — 200 км/год мінімальна довжина шляху витоку струму всіх полімерних ізолюючих елементів повинна бути при змінному струмі 1500 мм.

2.10.5  Повітряні зазори між дугогасними рогами повинні бути 150±10 мм при змінному і 50±10 мм при постійному струмі.

Повітряні зазори між різнопотенціальними елементами секційних ізоляторів повинні бути не менше 200 мм при змінному і 120 мм при постійному струмі.

2.10.6  Всі елементи секційних ізоляторів для електрифікованих дільниць залізниць швидкісних, першої і другої категорій повинні виготовлятися з легких корозійностійких матеріалів. При використанні в конструкціях секційного ізолятора елементів з вуглеродистих сталей їх поверхня повинна бути захищена методом гарячого цинкування, газополум’яним або електродуговим напилюванням алюмінію або іншого стійкого до атмосферної корозії покриття.

Дозволяється до планової заміни експлуатація раніше розроблених конструкцій секційних ізоляторів із кріпильними виробами і окремими деталями з вуглеродистої сталі із лакофарбовим покриттям.

2.10.7  Під час перевезення і монтажу ізолюючі елементи секційних ізоляторів не повинні піддаватися згинаючим зусиллям. Для запобігання від таких зусиль рекомендується прикріплювати до ізолюючих елементів секційних ізоляторів дерев’яні бруски, які демонтують після монтажу секційного ізолятора.

Не допускаються удари по ізолюючих елементах, ковзунах і з’єднаним з ними деталям, механічна або термічна обробка окінцьовувачів, а також приварка до них яких-небудь елементів конструкції.

2.10.8  Перед монтажем всі деталі секційного ізолятора необхідно ретельно перевірити, а ізолюючі елементи (ізолятори) і ковзуни ретельно очистити від будь-яких видів забруднення, не допускаючи для цих цілей застосування хімічно активних речовин (кислот, лугів, розчинників і інших), здатних викликати їх пошкодження або порушення антикорозійного покриття деталей.

Не допускається наявність дефектів ізолюючих елементів (ізоляторів), зазначених у підпункті 2.9.2 цих Правил.

При ослабленні кріплення болти необхідно підтягти ключем. Не допускається підтяжка стопорних болтів вузла кріплення ковзуна-хвостовика в окінцьовувачі ізолюючого елемента, збирання якого виконане на підприємстві за спеціальними правилами.

2.10.9  Секційні ізолятори встановлюють, як правило, у першій третині прольоту між опорами по напрямку переважного руху поїздів, а на з’їздах у середній частині між коліями, при цьому нижня площина ковзання повинна перебувати на 20 – 30 мм вище сусідніх місць підвісу контактного проводу.

При напівкомпенсованій підвісці на відстані більше 200 м від середньої або жорскої анкеровки секційні ізолятори підвішують на ковзних струнах.

Секційний ізолятор у плані необхідно розташовувати так, щоб його поздовжня вісь збігалася з віссю полоза струмоприймача. Максимальне відхилення не повинне перевищувати 100 мм.

На залізничних станціях стикування секційні ізолятори розташовують із урахуванням вимог підпункту 2.18.12 цих Правил.

2.10.10  Ізолятори, врізані в несучий трос, повинні розташовуватися по вісі секційного ізолятора поза зоною горіння дуги на дугогасних пристроях.

Сумарна довжина шляху витоку струму полімерних врізних ізоляторів повинна бути при постійному струмі не менше 1200 мм і при змінному – 1600 – 2400 мм залежно від СЗА.

Конструктивна висота контактної підвіски в місцях врізання секційного ізолятора повинна бути не менше 1,2 м. До відновлення, реконструкції і капітального ремонту допускається зменшена відстань, але не менше 0,5 м.

2.10.11  На секціях станцій стикування, що перемикаються повинні застосовуватися секційні ізолятори на номінальну напругу 25 кВ із металевими ковзунами, що забезпечують струмові навантаження при пропуску електровозів постійного струму.

2.10.12  Правильність регулювання секційного ізолятора перевіряють полозом струмоприймача або бруском, який переміщують уздовж нього із зусиллям натискання не менше 100 Н (10 кгс).

2.10.13  Ізолюючі елементи, що не є ковзунами, повинні розташовуватися так, щоб при проході полоз струмоприймача з ними не стикався.

У конструкціях секційних ізоляторів з ізолюючими ковзунами не допускаються розбиті або пошкоджені втулки, їх знос на робочій поверхні не повинен перевищувати 3 мм.

2.10.14  Металеві ковзуни, дуговідвідні і дугогасні рога при зносі в площині ковзання більше 5 мм підлягають заміні.

2.10.15 По обидва боки секційного ізолятора на відстані не більше одного прольоту повинні бути встановлені поперечні електричні з’єднувачі.

2.11 Струни

2.11.1 Струни контактної підвіски повинні забезпечувати надійне еластичне кріплення контактних проводів до несучого троса або допоміжного проводу та можливість поздовжніх переміщень контактних проводів при змінах температури.

Відстань між кріпленнями струн на контактному проводі не повинне перевищувати 8 м при компенсованій підвісці і 10 м при напівкомпенсованій, а також при компенсованій підвісці з поліпшеними параметрами для швидкостей руху поїздів 161 – 200 км/год.

Подвійні контактні проводи компенсованих підвісок кріплять кожний на окремих струнах, розташованих у шаховому порядку з відстанню між суміжними струнами не більше 4 м, або на суміщених струнах із закріпленими на струнах скобами і відстанню 40 – 50 мм між струновими затискачами різних контактних проводів і з електричним з’єднувачем між струновими затискачами при електропровідних струнах. При суміщених ланкових струнах допускається їх кріплення безпосередньо до струнових затискачів.

Подвійні контактні проводи напівкомпенсованої підвіски кріплять на суміщених ланкових струнах. Нижні ланки суміщених ланкових струн повинні бути однакової довжини для кожного проводу.

2.11.2  Струни для підтримки контактного проводу і фіксаторів виготовляють із біметалевого сталемідного дроту діаметром 4 мм. Допускається застосування струн із двох дротів сталемідних або мідних діаметром не менше 2 мм,

Металеві струни контактної підвіски виконують не менше ніж із двох ланок, при цьому довжина нижньої ланки повинна бути 300 мм, а верхньої – не більше 600 мм.

2.11.3  На дільницях швидкісного руху поїздів (161 — 200 км/год) застосовують електропровідні струни із гнучкого мідного, легованого або бронзового проводу площею перерізу 16 мм² із припустимим механічним навантаженням не менше 1,5 кН (150 кгс), тривалим припустимим струмом не менше 125 А и кріпленням струн до струнових затискачів за допомогою окінцьовувачів, що забезпечують електричний контакт струн із проводами через затискач.

Довжини мірних (нерегульованих) струн для кожного прольоту і місця їх встановлення визначаються проектом. Межі допусків складають на довжину струни ± 2 мм і на відстань між струнами ± 30 мм.

Для заміни мірних струн необхідно застосовувати регульовані електропровідні струни з попереднім заміром фактичної відстані між несучим тросом і контактним проводом.

2.11.4  Нахил вертикальних струн уздовж напівкомпенсованої контактної підвіски повинен відповідати поздовжнім переміщенням контактного проводу щодо несучого троса внаслідок зміни температури. Значення цих переміщень залежно від відстані до середньої анкеровки наведені на рис. 2.11.1, а.

Мінімальну припустиму довжину вертикальної струни напівкомпенсованої підвіски визначають таким чином, щоб кут нахилу струни уздовж підвіски при крайніх розрахункових значеннях температури не перевищував 30° до вертикалі. При незабезпеченні поздовжніх переміщень проводів із цим кутом нахилу

необхідно застосовувати ковзні струни, що складаються із двох похилих струн, об’єднаних загальним пристроєм ковзання. Ковзні струни необхідно застосовувати на повітряних стрілках відповідно до підпункту 2.8.8 і при підвішуванні секційних ізоляторів відповідно до підпункту 2.10.9 цих Правил.

Рис. 2.11. 1 а,б. Поздовжні переміщення ΔL компенсованих проводів в анкерній ділянці залежно від відстані L до середньої анкеровки при різних відхиленнях температури повітря Δt, °C від середньорічної температури повітря району t_cp:

а — мідних, низьколегованих і бронзових; б — сталемідних і сталеалюмінієвих

2.11.5  Нахил струн поперек контактної підвіски до вертикалі не повинен перевищувати 20°. При більшому нахилі струни їх кріплять до струнових затискачів на контактному проводі спеціальними важелями косої підвіски.

2.11.6  Перші прийомні струни перед зоною проходу полоза струмоприймача під неробочою віткою контактного проводу на спряженнях і повітряних стрілках, біля врізних ізоляторів анкерного відходу контактного проводу по обидва боки і на повітряних стрілках відповідно до підпункту 2.8.8 цих Правил повинні бути подвійними.

2.11.7  Знос металевих струн не повинен перевищувати 30% їх повної площі перерізу.

З метою збільшення терміну служби струн у місцях зчленування ланок між собою і у струнових затискачах у петлі струн встановлюють мідні або полімерні (ізолюючі) коуші або застосовують двохвиткові петлі. У зчленуваннях ланок і затискачів з різних матеріалів необхідно встановлювати ізолюючі коуші.

При змінному струмі ізольовані ланки в струнах не допускаються, тому в струні може встановлюватися тільки один ізолюючий коуш, як правило, у петлі в струнового затискача.

2.11.8 Для забезпечення плавки ожеледі на неізолюючих спряженнях у металеві струни, які підтримують фіксатори і контактні проводи, врізають горішкові ізолятори.

2.11.9  Струни для підтримки фіксаторів у кривих ділянках колії радіусом менше 800 м, у зоні негабаритних штучних споруд, на повітряних стрілках, прийомних вітках неізолюючих спряжень і підтримуючі на мостах з їздою “по низу” необхідно кріпити до несучого троса двоболтовими затискачами.

2.11.10 Вертикальні струни на гнучких поперечинах між поперечно-несучими і верхнім фіксуючими тросами виготовляють зі сталемідних багатодротових проводів площею перерізу не менше 35 мм² або сталемідного дроту діаметром не менше 6 мм.

Вертикальні струни гнучкої поперечини розташовують перпендикулярно вісі колії. У кривих ділянках колії кріплення на поперечно-несучих тросах зміщують на 0,5 – 0,8 м від вісі колії в зовнішню сторону кривої.

2.11.11 Похилі (косі) струни, що підтримують основний стержень фіксатора, повинні бути навантажені і не мати видимої слабини (провисання).

Страхуючі струни на зворотних фіксаторах встановлюють без натягу.

2.11.12 На головних коліях перегонів і станцій при швидкості руху електрорухомого складу більше 70 км/год в опорних вузлах необхідно застосовувати ресорні струни з біметалевого сталемідного дроту діаметром 6 мм. На дільницях швидкісного руху поїздів (161-200 км/год) ресорні струни повинні бути із мідного або бронзового проводу площею перерізу 35 мм² і натягом у ньому 2,5 — 3,5 кН (250 — 350 кгс) з допуском ± 0,1 кН (10 кгс).

Галузь застосування ресорних і вертикальних струн зазначені в таблиці 2.11.1.

Вузли кріплення ресорних струн з біметалевого сталемідного дроту до несучого троса повинні бути шарнірними. Схеми ресорної струни наведені на рис. 2.11.2 (а, б).

2.11.13 Довжини ресорних струн наведені в таблиці 2.11.2.

Рис. 2.11. 2 а,б. Схеми ресорної струни контактної підвіски:

а — з одним або двома контактними проводами при суміщених струнах (кількість підресорних струн — дві); б — із двома контактними проводами на окремих струнах у шаховому порядку (кількість підресорних струн — чотири); 1 — несучий трос; 2 — контактний провід; 3 — ресорна струна; 4 — підресорна струна; 5 — вертикальна струна

Таблиця   2.11. 1

Таблиця   2.11.2

Примітки.

1. У чисельнику при швидкості руху поїздів до 160 км/год, у знаменнику – від 161 до 200 км/год.

2. При довжині прольоту 40 м і менше довжина ресорної струни у всіх випадках не повинна перевищувати 12 м.

2.12 Фіксуючі пристрої

2.12.1 Фіксуючі пристрої повинні забезпечувати надійне кріплення контактних проводів у необхідному положенні щодо вісі колії, можливість регулювання зиґзаґа, вертикальне переміщення контактних проводів при віджимі струмоприймачем, переміщення проводів при зміні температури і плавне без ударів та іскріння струмознімання при встановленій швидкості руху поїздів.

2.12.2  На головних коліях перегонів і залізничних станцій, приймальновідправних та інших, де швидкість руху поїздів перевищує 50 км/год, встановлюють зчленовані фіксатори, додаткові фіксатори яких повинні сприймати тільки розтяжне зусилля. На фіксуючих тросах жорстких і гнучких поперечин встановлюють додаткові фіксатори, що сприймають розтяжне зусилля.

На неробочих вітках спряжень анкерних ділянок і контактних проводів, які відходять на анкеровку, встановлюють прості фіксатори, що сприймають стискальне зусилля.

2.12.3  На зовнішній стороні кривих ділянок застосовують гнучкі фіксатори відповідно до даних таблиці 2.12.1. Гнучкі фіксатори зчленовують із ізолятором вусовиком з біметалевого сталемідного проводу площею перерізу не менше 25 мм² з можливістю регулювання зиґзаґа. Вушко фіксатора повинне бути вище контактного проводу на 100 мм при радіусі кривої більше 600 м і на 75 мм при радіусі кривої 600 м і менше.

2.12.4  При двох контактних проводах кожен провід фіксують окремим додатковим фіксатором однакової довжини із забезпеченням можливості поздовжніх переміщень одного проводу щодо іншого.

2.12.5 У напівкомпенсованих підвісках при середньорічній температурі повітря даного температурного району і у компенсованих підвісках повинні дотримуватися відстані від контактного проводу до основного стрижня фіксатора та до нижнього фіксуючого троса не менше зазначених у таблиці 2.12.2. Відстань від робочого контактного проводу до анкеруємої вітки іншої колії, що перетинає, або фіксуючої відтяжки повинна бути не менше зазначених для основного стрижня зворотного фіксатора і нижнього фіксуючого троса.

На дільницях швидкісного руху поїздів фіксаторні стійки повинні мати обмежувальний пристрій, що не допускає віджим контактного проводу струмоприймачем більше 250 мм.

2.12.6  На головних коліях залізничних станцій і перегонів, де фіксуючі троси перебувають на різних висотах від рівня головки рейки, необхідно застосовувати додаткові пристрої (деталі зниження), що забезпечують нормальний нахил додаткового фіксатора. Цими пристроями обладнуються фіксатори і на інших коліях, де вертикальна відстань від контактного проводу до фіксуючого троса перевищує 600 мм.

2.12.7  Кріплення основного стрижня фіксатора до ізолятора у простого та зчленованого фіксаторів повинне бути жорстким, а фіксаторних ізоляторів до кронштейнів і стійок, а також додаткових фіксаторів до нижніх фіксуючих тросів – шарнірним, що забезпечує найбільші можливі вертикальні і горизонтальні переміщення фіксаторів.

Зсув уздовж колії додаткового фіксатора в місці кріплення до контактного проводу не повинен перевищувати при крайніх значеннях температури повітря 1/3 довжини фіксатора в кожну сторону від його середнього положення.

2.12.8 Основні стрижні фіксаторів виготовляють із кутникової стали, труб сталевих або з алюмінієвих сплавів, а додаткові – зі смугової сталі спеціального профілю або алюмінієвих сплавів. Сталеві елементи повинні мати антикорозійне покриття. У швидкісній контактній підвісці (КС-200) основні стрижні зі сталевих труб повинні мати цинкове покриття товщиною 100-150 мкм, а додаткові фіксатори повинні бути з алюмінієвих сплавів.

Довжина додаткового фіксатора повинна бути не менше 1,2 м.

2.12.9  У кривих ділянках радіусом менше 400 м повинна бути подвійна рознесена фіксація контактних проводів з відстанню між додатковими фіксаторами 2 м.

Визначення довжини прольоту між опорами в цих випадках повинне виконуватись як для одиночного фіксатора.

Таблиця 2.12.1

Примітки.

У чисельнику зазначені радіуси для одного контактного проводу, у знаменнику – для двох.

Прочерки означають, що в цих умовах встановлення гнучких фіксаторів не допускається.

Таблиця   2.12.2

Примітка.

* При відсутності обмежувального пристрою на фіксаторній стійці відстань повинна бути не менше встановленої для швидкості руху поїздів 121 – 160 км/год.

2.12.10 Зчленовані фіксатори доповнюють пристроями, що охороняють їх від перекидання: обмежувальними упорами на стійках кріплення додаткових фіксаторів і крім цього жорсткими розпірками між несучим тросом і основним стержнем фіксатора. Зазначені пристрої повинні бути на прямих і кривих ділянках радіусом більше 500 м у не захищених від вітру місцях – насипах висотою більше 5 м у відкритій місцевості, заплавах рік, ярах, насипах більше 10 м у лісових масивах, а також у місцях, підданих автоколиванням проводів.

Жорсткі розпірки повинні мати біля основного стрижня фіксатора ізолюючі вузли і на несучому тросі двоболтове кріплення. Кут нахилу жорстких розпірок і підтримуючих струн до вертикалі поперек вісі колії не повинен перевищувати 45°.

Перекиданню фіксаторів швидкісної контактної підвіски (КС-200) запобігають ненавантаженою вітровою струною довжиною 600 мм, якою додатковий стержень фіксатора з’єднується з основним стержнем.

2.12.11  У не захищених від вітру місцях: насипах висотою більше 5 м у відкритій місцевості, заплавах рік, ярах, насипах висотою більше 10 м у лісових масивах, а також там, де спостерігаються автоколивання проводів, необхідно застосовувати обмежувальний пристрій на фіксаторній стійці або під основним стрижнем зворотного фіксатора встановлювати обмежувач підйому, який повинен мати форму, що виключає удар по ньому полоза струмоприймача при піджатті  контактного проводу.

2.12.12  На зворотніх фіксаторах зі стрижневими ізоляторами на відстані не менше 0,5 м від ізолятора повинні бути страхуючі струни без натягу з біметалевого сталемідного дроту діаметром 4 мм.

2.12.13 Кріплення фіксаторів до кронштейнів і стійок здійснюють через фіксаторні стрижневі ізолятори. При ізольованих консолях фіксатори кріплять безпосередньо на консольний кронштейн.

На раніше змонтованих дільницях до відновлення і реконструкції допускається кріплення через ізолятори старої конструкції: на дільницях змінного струму – фіксаторні стрижневі фарфорові; на дільницях постійного струму – два жорстко з’єднаних тарілчастих фарфорових або фіксаторні стрижневі фарфорові; у зворотних фіксаторах у кривих ділянках колії радіусом 1500 м і менше і на спряженнях – консольні стрижневі фарфорові.

2.12.14  Відстані від контактного проводу до вузла кріплення основного стержня фіксатора (фіксаторного ізолятора) до кронштейна або стійки повинні бути не менше зазначених у таблиці 2.12.3.

2.12.15 На контактному проводі несиметричний фіксуючий затискач повинен бути розташований так, щоб зусилля від зиґзаґа було спрямовано убік основної плашки (гайки на внутрішній стороні зиґзаґа).

Таблиця   2.12.3

2.13 Електричні з’єднувачі

2.13.1 Електричні з’єднувачі (поздовжні і поперечні) на спряженнях анкерних ділянок, окремих секцій на залізничних станціях, на повітряних стрілках, підсилюючих проводів з контактною підвіскою, несучих тросів з контактними проводами, для підключення роз’єднувачів і розрядників повинні забезпечувати надійний електричний контакт, еластичність контактної підвіски і по своїй довжині поздовжні температурні переміщення проводів.

Поздовжні електричні з’єднувачі повинні мати площу перерізу, що відповідає площі перерізу з’єднуємих ними підвісок.

2.13.2 Живлячі лінії, електричні з’єднувачі від підсилюючих проводів, шлейфи роз’єднувачів, розрядників і обмежувачів перенапруги підключають безпосередньо до електричного з’єднувача між несучим тросом і контактним проводом на відстані 1/3 від несучого тросу. Довжину шлейфів при підключенні до компенсованої контактної підвіски вибирають із урахуванням температурних переміщень проводів.

Поздовжні електричні з’єднувачі до живлячих і підсилюючих проводів біля анкеровок необхідно приєднувати до вільних кінців, що виходять із кінцевих затискачів.

2.13.3 Поздовжні електричні з’єднувачі на неізолюючих спряженнях і обводи приєднують до кожного несучого троса двома з’єднувальними затискачами та до кожного контактного проводу одним живлячим затискачем.

2.13.4 Поздовжні електричні з’єднувачі на неізолюючих спряженнях по своїй довжині і взаємному розташуванню місць кріплення на несучих тросах повинні забезпечувати температурні переміщення в протилежних напрямках проводів спрягаємих анкерних ділянок.

При напівкомпенсованій підвісці довжина електричного з’єднувача повинна бути не менше 0,8 м і при компенсованій підвісці – не менше 2 м.

Розташування місць кріплення електричного з’єднувача на кожній вітці анкерної ділянки необхідно вибирати з урахуванням поздовжніх переміщень компенсованих проводів (див. рис. 2.11.1, а, б).

2.13.5  Перетинаючі та анкерні вітки, а також окремі проводи контактної мережі однієї секції повинні бути з’єднані електричним з’єднувачем з контактною підвіскою, що перебуває поруч.

2.13.6 Всі види електричних з’єднувачів і шлейфи необхідно виконувати з мідних проводів марки М площею перерізу 70-95 мм² на дільницях змінного струму та 95-120 мм² на дільницях постійного струму.

Для з’єднання несучих тросів і контактних проводів допускається застосовувати при постійному струмі електричні з’єднувачі площею перерізу 70 мм². Електричні з’єднувачі можуть бути також виконані з алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів відповідної площі перерізу по міді з використанням окінцьовувачів із плакованих пластин.

При відстані між несучим тросом і контактним проводом менше 1 м у напівкомпенсованих підвісках електричні з’єднувачі, до приведення конструктивної висоти контактної підвіски до нормативної, необхідно виконувати із проводу марки МГ загальною довжиною, обумовленою з врахуванням максимальних температурних переміщень контактного проводу.

Для підвищення надійності електричних з’єднувачів і шлейфів з мідних і алюмінієвих проводів всі дроти з торців необхідно зварювати або обпресовувати наконечниками. На кінці багатодротових проводів, що виступають, повинен бути накладений бандаж і вони повинні бути закріплені на основному проводі.

Контактні поверхні наконечників, затискачів і проводів перед з’єднанням повинні бути ретельно захищені від окислів.

2.13.7 Для забезпечення еластичності контактної підвіски електричні з’єднувачі із проводу марки М, А або АС повинні бути виконані у вигляді півкільця радіусом, який дорівнює половині відстані між контактним проводом і несучим тросом. З’єднувачі із проводу марки МГ на відстані 300 мм від контактного проводу повинні мати три витки проводу з діаметром кожного витка 50-60 мм.

2.13.8.  Поперечні електричні з’єднувачі між несучими тросами і контактними проводами на перегонах, головних і приймально-відправних коліях залізничних станцій встановлюються за межами ресорних або перших вертикальних струн на відстані 0,2 – 0,5 м від їх місць кріплення. Вони повинні бути при постійному струмі в кожному прольоті, а на малодіяльних ділянках постійного струму і при змінному струмі на рівнинах і спусках через проліт, на підйомах та у зонах рушання і розгону в кожному прольоті.

Поперечні електричні з’єднувачі між несучими тросами і контактними проводами при струмопровідних струнах не встановлюються.

2.13.9 Електричні з’єднувачі між підсилюючими проводами і контактною підвіскою встановлюють на затяжних підйомах та у зонах рушання і розгону в кожному прольоті, а поза цими зонами через 3-4 прольоти. Приєднувати ці електричні з’єднувачі треба до електричного з’єднувача між несучим тросом і контактним проводом в першій половині відстані між несучим тросом і контактним проводом.

2.13.10  Контактні підвіски станційних колій, об’єднані в одну секцію, з’єднують електричними з’єднувачами в зонах рушання і розгону в кожному прольоті, а поза цими зонами через 3-4 прольоти.

Електричні з’єднувачі на повітряних стрілках і біля секційних ізоляторів встановлюють відповідно до вимог підпунктів 2.8.13 і 2.10.15 цих Правил.

2.13.11 Шлейфи роз’єднувачів, розрядників та обмежувачів перенапруги, що перетинають контактну підвіску іншої секції, необхідно розташовувати над несучим тросом на відстані не менше 0,8 м.

2.14 З’єднання проводів та вставки

2.14.1 Стики контактних проводів повинні забезпечувати плавний (без ударів та іскріння) прохід по них полозів струмоприймачів при максимальній швидкості руху поїздів.

При виконанні стиків контактні поверхні проводів і затискачів ретельно зачищають від окислів. Вертикальне положення стикових затискачів забезпечують встановленням на затискачі або не далі 1 м по обидва боки стику підтримуючих струн.

При подвійному контактному проводі стикові затискачі на різних проводах необхідно розташовувати між собою не ближче 6 м. Контактний провід зі стиковим затискачем рекомендується підняти на 30-50 мм вище другого проводу.

2.14.2  Вставки в багатодротові проводи необхідно виконувати із проводів тієї ж марки і того ж повиву.

2.14.3 Довжина вставки в багатодротові і контактні проводи повинна бути не менше 1,5 м. При цьому стик не повинен бути ближче 1 м від точки підвісу або фіксуючого затискача.

2.14.4 З’єднання багатодротових проводів виконують зварюванням (термітним, аргонодуговим), овальними з’єднувачами (методом обтискання або скручування), обпресуванням, болтовими, цанговими, клиноболтовими або клиновими затискачами.

При струмопровідних з’єднаннях контактні поверхні проводів і з’єднувальних елементів необхідно ретельно зачищати до металевого блиску. У алюмінієвих (сталеалюмінієвих) проводів і з’єднувальних елементів контактна поверхня зачищається з попереднім нанесенням жирового змащення.

У багатодротових мідних і алюмінієвих проводів дроти з торців повинні бути зварені або опресовані наконечниками.

2.14.5 Термітним зварюванням виконують з’єднання багатодротових алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів у всіх вузлах контактної мережі, де натяг у стикуємих проводах не перевищує 5 кН (500 кгс).

2.14.6 Аргонодуговим зварюванням з’єднують багатодротові проводи (крім сталевих) і шини (контакт-деталі) для приєднання живлячих, відсмоктуючих, підсилюючих ліній і обводів, шлейфів роз’єднувачів та електричних з’єднувачів.

2.14.7 Овальними з’єднувачами методом обтиснення з’єднують мідні багатодротові проводи площею перерізу 70-120 мм² та алюмінієві багатодротові проводи площею перерізу 120-185 мм².

Овальними з’єднувачами методом скручування з’єднують алюмінієві і сталеалюмінієві багатодротові проводи площею перерізу 16-95 мм².

2.14.8 Обпресуванням з використанням безболтових затискачів з’єднують несучі троси, алюмінієві і сталеалюмінієві проводи, електричні з’єднувачі з мідного багатодротового проводу між собою та з контактними проводами.

2.14.9  З’єднання болтовими, стиковими цанговими і клиновими (клиноболтовими) затискачами здійснюється:

контактних проводів – болтовими стиковими затискачами, що закріплюють у пазах проводів;

мідних і сталемідних несучих тросів площею перерізу 95 і 120 мм² — затискачами двома стиковими плашечними чотирьохболтовими, стиковими цанговими, двома клиноболтовими зі з’єднувальною планкою між ними. При тимчасовому відновленні допускається стикування шістьома з’єднувальними двоболтовими затискачами;

мідні і сталемідні проводи площею перерізу 50 і 70 мм² — двома клиновими затискачами зі з’єднувальною планкою між ними або трьома двоболтовими з’єднувальними затискачами;

алюмінієві і сталеалюмінієві проводи площею перерізу 16-185 мм² — стиковими цанговими або трьома з’єднувальними затискачами;

сталеалюмінієві проводи марки ПБСА-50/70 – двома клиноболтовими затискачами зі з’єднувальною планкою між ними;

сталеві троси — двома клиновими затискачами зі з’єднувальною планкою між ними або двома трьоххомутовими затискачами при площі перерізу троса 70 мм² і одним при площі перерізу троса 50 мм².

2.14.10  Болтові з’єднувальні затискачі необхідно встановлювати на відстані не менше 1,5 довжини затискача один від одного.

Виступаючі із клинових і клиноболтових затискачів кінці проводів повинні бути відігнуті. Відігнуті кінці сталемідних проводів з’єднують одним плашечним затискачем, мідних і сталеалюмінієвих проводів марки ПБСА-50/70 – двома затискачами.

2.14.11  Не допускається стикування поперечних несучих тросів гнучких поперечин, а також проводів і тросів у прольотах, розташованих над контактною мережею, за винятком перетинань анкерними вітками.

2.14.12  На перегонах і головних приймально-відправних коліях залізничних станцій на контактному проводі та несучому тросі в межах однієї анкерної ділянки і на одному кілометрі живлячих, підсилюючих та інших проводів повітряних ліній в процесі монтажу допускається не більше однієї стиковки.

В процесі експлуатації на контактному проводі однієї анкерної ділянки кількість стиковок визначена п. 2.4.3 цих Правил.

Заміна несучого троса на головних коліях станцій і перегонів в процесі експлуатації проводиться при наявності одночасно 2-ох стиковок і обривів окремих жил, підпалів у сідлах або місцях секціонування в 3-ох і більше місцях на одній анкерній дільниці, а живлячих, підсилюючих та інших проводів повітряних ліній – при наявності на одному кілометрі 10-ти і більше стиковок, обривів жил, підпалів та інших дефектів.

На електрифікованих ділянках залізниць IІI і IV категорій кількість стикувань в процесі експлуатації визначається службою електропостачання залізниці.

2.15 Анкеровка проводів і компенсуючі пристрої

2.15.1  Несучі троси напівкомпенсованих підвісок, несучі троси і контактні проводи просторово-ромбічних підвісок, проводи повітряних ліній, живлячі, відсмоктуючі, підсилюючі, екрануючі, хвилеводні та інші анкерують жорстко.

2.15.2  Контактні проводи в контактних підвісках, крім просторово-ромбічної, і несучі троси в компенсованих підвісках анкерують через вантажні компенсатори, що забезпечують   постійний натяг у проводах при зміні температури.

2.15.3  У компенсованій підвісці анкеровку несучого троса і контактного провода здійснюють, як правило, на окремі компенсатори.

При анкеровці на загальний компенсатор повинна бути роздільна ізоляція несучого троса і контактного проводу, а між несучим тросом і контактним проводом біля ізоляторів анкеровки повинно бути встановлено електричне з’єднання із проводу ПБСМ-95 або М-120 при мідному та сталемідному несучому тросі, чи із проводу АС-70 при сталеалюмінієвому несучому тросі.

Подвійні контактні проводи кріплять до компенсатора через коромисло. Допускається для цих цілей застосування ролика зі сталевим тросом, що страхує.

У подвійній контактній підвісці допоміжний трос анкерують разом з контактними проводами.

2.15.4 Конструкція компенсаторів повинна забезпечувати переміщення проводів і тросів при температурних змінах повітря, від нагрівання їх сонячним випромінюванням і струмами навантаження.

У пристрої вантажних компенсаторів повинні застосовуватися блоки компенсаторів, розраховані на навантаження 30 кН (3000 кгс). При анкеровці одного контактного проводу можуть застосовуватися блоки компенсаторів, розраховані на навантаження 20 кН (2000 кгс).

Як правило, повинні застосовуватися блоки компенсаторів, конструкція яких передбачає роботу підшипника без змащення. При наявності маслянки в блоках компенсаторів необхідно застосовувати змащення марки ЖТКЗ-65, ЦИАТИМ-201 і інші рівноцінні.

Співвідношення діаметра троса компенсаторів і діаметра блоку повинне бути не менше 1:18. У якості тросів для компенсаторів повинні використовуватись багатодротові корозійностійкі сталеві канати діаметром 9,5-11,0 мм. Допускається залишати в експлуатації до капітального ремонту, відновлення і реконструкції сталеві оцинковані дев’ятнадцятидротові канати марки С-70, які повинні бути покриті антикорозійним змащенням. При обриві навіть одного дроту каната вантажного компенсатора він повинен бути замінений.

Вантажі компенсаторів повинні бути залізобетонні або чавунні з антикорозійним покриттям, масою 25 ± 0,2 кг кожний.

2.15.5  При розміщенні вантажів компенсаторів поза опорою повинні бути передбачені заспокоювачі, що перешкоджають розгойдуванню вантажів. Заспокоювачі не повинні перешкоджати вертикальному переміщенню вантажів компенсаторів при зміні температури. Вони повинні бути виконані зі сталевих оцинкованих тросів, а на швидкісних дільницях з оцинкованих сталевих труб.

Не допускається торкання заспокоювачів і вантажів опор контактної мережі і конструкцій на них. Вантажі повинні бути покладені на штанзі зі зсувом прорізів суміжних вантажів на 180° і мати фіксуючий пристрій, що забезпечує запирання вантажів.

2.15.6 Анкеровка контактного проводу на опорі повинна бути на 0,5-0,75 м, а при суміщеній анкеровці з несучим тросом на 1 м вище рівня робочого контактного проводу.

2.15.7 Для анкерування одного або двох контактних проводів і несучого троса застосовують трьохблочні компенсатори з коефіцієнтом передачі 4:1. Схема трьохблочного компенсатора наведена на рис. 2.15.1.

Для анкерування одного контактного проводу на станційних коліях допускається застосовувати двоблокові компенсатори з коефіцієнтом передачі 2:1.

2.15.8  У швидкісній контактній підвісці (КС-200) анкерування несучого троса і контактних проводів здійснюють роздільно на блочно-поліспастних компенсаторах з коефіцієнтом передачі 3:1. Схема блочно-поліспастного компенсатора наведена на рис. 2.15.2. Ці компенсатори необхідно також застосовувати при капітальному ремонті, відновленні та реконструкції дільниць зі швидкістю руху до 160 км/год.

2.15.9  Положення вантажів (відстань від верху вантажів до блоку компенсатора – а та від низу вантажів до поверхні землі або фундаменту – b) для різних проводів залежно від температури нагрівання проводу і відстані від компенсатора до середньої анкеровки для трьохблочного компенсатора наведено на рис. 2.15.3 (а, б) і для блочно-поліспастного компенсатора на рис. 2.15.4 (а, б).

При двоблоковому компенсаторі значення а і b, наведені для трьохблочного компенсатора, зменшують у два рази.

Рис. 2.15.1. Схема трьохблочного компенсатора

Рис. 2.15.2. Схема блочно-поліспастного компенсатора

Відстань між низом вантажів компенсатора і поверхнею землі або фундаменту при максимальній температурі нагрівання проводів і між верхам вантажів і нерухомим роликом при мінімальній температурі повітря повинна бути не менше 0,2 м.

2.15.10  При монтажі компенсатора для нових проводів до відстані b від низу вантажів до поверхні землі або фундаменту опори повинна бути додана відстань, що враховує витяжку проводу, виходячи з розрахунку 0,06% довжини проводу від компенсатора до середньої анкеровки, помножена на коефіцієнт передачі (0,12% при двоблоковому компенсаторі, 0,18% – при блочно-поліспастному компенсаторі та 0,24% – при трьохблочному компенсаторі).

2.15.11  У трьохблочному і двоблочному компенсаторах відстань між нерухомим роликом і першим від опори рухомим роликом повинна бути не менше 3 м при максимальній температурі нагрівання проводів і не більше 6,5 м при мінімальній температурі повітря.

2.15.12 У трьохблочному компенсаторі відстань між рухомими роликами повинна бути не менше 1,5 м при мінімальній температурі повітря і не більше 3,5 м при максимальній температурі нагрівання проводів.

2.15.13  У блочно-поліспастному компенсаторі при анкеровці контактного проводу, у тому числі суміщеній, і при анкеруванні несучого троса відстань між другим від опори (малим) нерухомим роликом і рухомим роликом повинна бути відповідно не менше 1,5 та 2 м при максимальній температурі нагрівання проводів і не більше 3,0 та 3,5 м при мінімальній температурі.

2.15.14 Два і більше підсилюючих, живлячих, відсмоктуючих та інших проводів жорсткої анкеровки кріплять через коромисло.

Рис. 2.15.3 а, б. Діаграма положення вантажів трьохблочного компенсатора (відстані а і b) залежно від температури t і відстані L від компенсатора до середньої анкеровки для проводів:

а – мідних, низьколегованих і бронзових; б – сталемідних і сталеалюмінієвих

Рис. 2.15.4 а, б. Діаграма положення вантажів блочно-поліспастного компенсатора (відстані а і b) залежно від температури t і відстані L від компенсатора до середньої анкеровки для проводів:

а – мідних, низьколегованих і бронзових; б – сталемідних і сталеалюмінієвих

2.15.15 У напівкомпенсованій підвісці застосовують середні анкеровки контактних проводів, у компенсованих підвісках, крім цього, середні анкеровки несучих тросів.

При довжині анкерної ділянки, яка не перевищує половини припустимої довжини, може бути застосована однобічна компенсована анкеровка контактних проводів, при цьому середню анкеровку не встановлюють.

2.15.16 Середні анкеровки контактного проводу і несучого троса розташовують у середині анкерної ділянки.

Якщо анкерна ділянка частково розташована в кривих ділянках колії, то середню анкеровку зміщують від середини анкерної ділянки убік кривої з таким розрахунком, щоб при змінах температури натяги в проводах обох частин анкерної ділянки були приблизно однаковими.

2.15.17 Довжина кожної вітки троса середньої анкеровки контактного проводу компенсованої і напівкомпенсованої підвісок повинна бути не менше десятикратної відстані між контактним проводом і несучим тросом у середині прольоту, де встановлена середня анкеровка.

Трос середньої анкеровки напівкомпенсованої підвіски кріплять до контактного проводу в середині прольоту, а компенсованої підвіски – на відстані не менше 16 м від місця кріплення на несучому тросі. При двох контактних проводах напівкомпенсованої підвіски середню анкеровку контактного проводу монтують із одного троса і встановлюють затискачі на кожен контактний провід з відстанню між ними 450-500 мм.

Трос середньої анкеровки контактного проводу кріплять до несучого троса трьома болтовими з’єднувальними затискачами в кожному місці при двох контактних проводах і двома затискачами – при одному контактному проводі. Конструкція та міцність закріплення затискачів середньої анкеровки контактного проводу повинні бути розраховані на величину натягу при обриві контактних проводів.

Троси середньої анкеровки несучого троса компенсованої підвіски кріплять із кожної сторони подвійного сідла двома затискачами і анкерують жорстко на суміжних опорах.

У швидкісних контактних підвісках (КС-200) троси середньої анкеровки контактного проводу встановлюють для кожного контактного проводу окремо.

2.15.18  Для середньої анкеровки контактного проводу і несучого троса застосовують біметалевий сталемідний трос площею перерізу не менше 70 мм². При обриві навіть одного дроту трос заміняється. Максимально припустимий натяг троса середньої анкеровки несучого троса становить 10 кН (1000 кгс). Провисання троса середньої анкеровки контактного проводу нижче рівня контактного проводу не допускається.

2.15.19 Багатодротові проводи і троси анкерують із застосуванням вилочного коуша та закріпленням мідних, алюмінієвих, сталеалюмінієвих і сталемідних проводів овальними з’єднувачами, а сталевих тросів – трьоххомутовими затискачами. Допускається закріплення мідних, алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів трьома з’єднувальними затискачами на відповідну площу перерізу проводів або одним стиковим плашковим затискачем. У вилочному коуші для алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів повинен бути алюмінієвий вкладиш, а для мідних і сталемідних проводів – мідний вкладиш.

Алюмінієві багатодротові проводи площею перерізу 185 мм² і сталеалюмінієві багатодротові проводу площею перерізу 25-70 мм² анкерують із застосуванням кінцевих цангових затискачів.

Мідні багатодротові проводи площею перерізу 95 і 120 мм² анкерують із застосуванням клиноболтових або кінцевих цангових затискачів. Сталемідні, сталеалюмінієві і алюмінієві проводи площею перерізу 50 та 70 мм² і контактні проводи анкерують із застосуванням клинових затискачів, сталеалюмінієві проводи із застосуванням натяжних болтових затискачів типу НБН і проводи марки ПБСА-50/70 із застосуванням клиноболтових затискачів.

Кінці проводів і тросів, які виходять з болтових і клинових затискачів, повинні бути укріплені бандажами та прив’язані дротом до основного проводу.

2.15.20 Контактні підвіски, що відходять на анкеровку, фіксуючі відтяжки і інші перетинаючі вітки, які розташовані над пасажирськими платформами, навісами, дахами будинків і неелектрифікованими коліями, повинні бути ізольовані та заземлені.

2.16 Арматура

2.16.1 Арматура, що застосовується в контактній мережі арматура для підвішування, фіксації, стикування, анкеровки, механічного та електричного з’єднання проводів контактної мережі і ліній електропостачання повинна перевірятися на відповідність вимогам стандартів і нормативно-технічної документації. Використання нетипових арматур не допускається. Арматура повинна забезпечувати задані механічні та електричні вимоги протягом встановленого терміну служби, можливість повторного застосування після перебирання і ремонту.

На кожному виробі арматури повинно бути наступне маркування: порядковий номер по каталогу, товарний знак підприємства- виробника та рік виготовлення, а також на плашках, що з’єднують багатожильні проводи – площа перерізу проводів.

2.16.2  Сталева арматура, що має різьблення, а також сприймаюча підвищені навантаження (натяжні штанги, пестики, серги, з’єднувальні планки) повинна бути виготовлена тільки з вуглецевої спокійної сталі, а інша арматури – з напівспокійної.

Арматура сталева і чавунна повинна мати захисне цинкове покриття товщиною 70-150 мкм.

Арматура контактної мережі з кольорових металів повинна виготовлятися литтям або штампуванням і мати болтове з’єднання або обпресування. Арматура на контактному проводі повинна мати мінімальну масу.

2.16.3 Штифти фіксуючих затискачів, а на дільницях швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) також кріпильні вироби діаметром до 12 мм (болти, гайки, шайби), повинні бути виготовлені з корозійностійкої сталі допускається застосування кріпильних виробів з вуглеводистої спокійної сталі із захисним електролітичним антикорозійним покриттям.

Кріпильні вироби діаметром більше 12 мм повинні бути виготовлені з вуглеводистої спокійної сталі і захищені від корозії гарячим цинкуванням.

2.16.4  До монтажу необхідно проводити вибірковий контроль арматури, яка надійшла від виробника, у першу чергу основних розмірів, міцності, якості обробки контактних поверхонь струмоведучих затискачів, відсутності раковин у литті, якості різьблення та наявності на ньому антикорозійного змащення.

2.16.5  Натяжна арматура для стикування і анкеровки проводів повинна забезпечувати міцність закладення не менше трикратної припустимої або не менше 90% мінімального руйнівного навантаження проводів, що з’єднуються. Проковзування проводів в арматурі при найбільших робочих навантаженнях не допускається.

2.16.6  Номінальні моменти затягування болтів, що з’єднують деталі арматури, наступні: М8 — 15 Н·м (1,5 кгс·м), М10 — 20 Н·м (2 кгс·м), М12 — 40 Н·м (4 кгс·м), М16 — 60 Н·м (6 кгс·м). Затягування болтів здійснюється, як правило, тарировочними ключами.

Обпресування струнових затискачів здійснюються ручними пресами із зусиллям 60 кН (6 тс), затискачів з’єднувальних, живлячих, перехідних, стикових і середньої анкеровки – гідравлічними пресами із зусиллям 200 кН (20 тс), інших відповідно до інструкції підприємства-виробника.

2.16.7.  Нагрівання струмоведучого затискача не повинно бути більше нагрівання проводу поза затискачем, обумовленого при діагностуванні в літній період при можливо високій температурі повітря і можливо максимальному електричному навантаженні.

2.17 Контактна мережа в штучних спорудах

2.17.1 У штучних спорудах повинні бути витримані встановлені відстані підвіски контактного проводу над рівнем верху головки рейки і частин контактної мережі, що перебувають під напругою, до заземлених частин споруди, наведені в підпунктах 2.2.1, 2.2.5 та 2.2.6 цих Правил.

Ухил контактного проводу (зниження висоти його підвіски) на підходах до штучної спорудия повинен відповідати положенням підпункту 2.2.2 цих Правил.

2.17.2  Ізолятори, що підтримують контактну підвіску в межах штучної споруди і перебувають в анкеровках на ці споруди, необхідно встановлювати в таких місцях, де виключається можливість протікання і влучення на ізолятори забруднених стоків при дощі та таненні снігу. У тунелях, які мають течу води, для запобігання перекриття ізоляторів встановлюють захисні екрани (парасольки) з полімерних матеріалів або по місцевих умовах інші пристрої, погоджені зі службою електропостачання залізниці.

2.17.3  Площа перерізу контактної підвіски в межах штучної споруди повинна дорівнювати площі перерізу на прилягаючих ділянках, для чого в необхідних випадках монтують обводи несучого троса або підсилюючих проводів. Обводи підвішують на штучній споруді поза зоною проходу струмоприймача. У спорудах зі стиснутими габаритами необхідно застосовувати контактну підвіску просторово-ромбічну або без несучого троса із двома контактними проводами.

2.17.4 Для попередження неприпустимого наближення контактного проводу при його віджимі струмоприймачем до заземлених елементів штучної споруди необхідно застосовувати ізольовані відбійники або обмежувачі підйому контактних проводів.

Відстані від контактного проводу до ізольованого відбійника повинні відповідати відстаням, наведеним у підпункті 2.2.6 цих Правил.

2.17.5 Конструкція кріплення підтримуючих і фіксуючих пристроїв контактної мережі на залізничних мостах і шляхопроводах повинна протистояти впливу вібрації, що виникає при проході рухомого складу.

У межах штучних споруд, підданих вібрації, не допускається застосування стержневих фарфорових ізоляторів. У цих штучних спорудах необхідно застосовувати полімерні ізолятори, а кріплення контактної підвіски виконувати безболтовою арматурою, яка передбачається проектом.

2.17.6 Вузли кріплення контактної підвіски в штучних спорудах повинні забезпечувати вільне переміщення компенсованих проводів при зміні температури. Підтримуючі струни при підході до штучних споруд і у їх межах при стиснутих габаритах повинні бути ковзні. Відстань між несучим тросом і контактним проводом, що перебувають під напругою, у середині прольоту повинна бути не менше 150 мм.

2.17.7 Заземлені вставки несучих тросів під штучними спорудами повинні бути виконані зі сталевого прокату із кріпленням безболтовою арматурою і прокладені відкрито.

2.17.8. На підходах до штучної споруди і у її межах, при швидкості руху поїздів 161 – 200 км/год виконання вимоги до якості струмознімання (вирівнювання еластичності контактної підвіски уздовж прольоту) здійснюють:

встановленням біля опорного вузла простих струн при довжині прольоту до 18 м;
встановленням вкорочених ресорних струн довжиною 12 м при довжині прольоту від 25 до 40 м;
переходом від простих струн до вкороченої ресорної струни на суміжних опорах у прольоті довжиною від 18 до 25 м;
переходом від опорного вузла з вкороченою ресорною струною до типового опорного вузла в найближчому до штучної споруди прольоті довжиною більше 40 м.
2.17.9 Контактну мережу в штучних спорудах, де не забезпечуються вимоги підпункту 2.17.1 цих Правил, за узгодженням з керівництвом залізниці до перебудови споруди заземлюють, по обидва боки монтують нейтральні вставки із застосуванням секційних ізоляторів, а пропуск поїздів здійснюють із опущеними струмоприймачами.

2.18 Живлення і секціонування

2.18.1  Живлення контактної мережі і поздовжніх ліній електропостачання СЦБ повинно бути, крім тупикових ліній, двостороннім. При цьому повинно передбачатися живлення по окремому фідеру контактної мережі кожної головної колії та кожної поздовжньої лінії електропостачання.

Окремим фідером повинне здійснюватися живлення контактної мережі електродепо і залізничних станцій, де розташовані тягові підстанції. Двома фідерами за кільцевою схемою здійснюється живлення контактної мережі великих залізничних станцій із числом парків більше трьох.

На станціях стикування пункти групування повинні живитися двома фідерами постійного струму та двома фідерами змінного струму за кільцевою схемою або відпайками при консольному живленні, яке здійснюється по різних трасах.

2.18.2  Секціонування (електричний поділ) контактної мережі і поздовжніх ліній електропостачання здійснюють ізолюючими спряженнями анкерних ділянок (повітряними проміжками), нейтральними вставками, секційними ізоляторами, роз’єднувачами, перемикачами та врізними ізоляторами.

Контактну мережу кожної колії перегонів і головних колій залізничних станцій виділяють в окремі секції.

2.18.3  На залізничних станціях двоколійних і багатоколійних ділянок між секціями головних колій повинен встановлюватися поперечний роз’єднувач.

На електрифікованих ділянках залізниць ІІІ і IV категорій контактна мережа роздільних пунктів із кількістю електрифікованих колій 3 і менше секціонується з однієї сторони. При числі колій до 4 поперечне секціонування не передбачають.

На залізничних станціях, крім електрифікованих ділянок залізниць швидкісних, особливовантажонапружених, I і II категорії, до секції контактної мережі головної колії допускається приєднувати контактну мережу не більше трьох суміжних станційних колій.

2.18.4  З урахуванням технології роботи залізничної станції в окремі секції виділяють контактні підвіски парків, груп колій (не більше п’яти), колій, на яких проводяться вантажно-розвантажувальні роботи, налив цистерн, мийка рухомого складу, заправка водою пасажирських поїздів, огляд дахового устаткування та відстій електрорухомого складу, екіпірування електровозів, а також електродепо, тунелів і мостів з їздою понизу довжиною більше 300 м.

2.18.5  Схеми живлення і секціонування (крім І і ІІ районів по ожеледі), а також спряження анкерних ділянок, повинні передбачати електричну плавку ожеледі або профілактичного підігріву проводів контактної мережі головних колій станцій і перегонів, а також повітряних ліній електропостачання,

2.18.6  Схеми живлення і секціонування контактної мережі та поздовжніх ліній електропостачання СЦБ, інших нетягових споживачів затверджує начальник залізниці. Зміни в схеми вносять за узгодженням зі службою електропостачання залізниці з повідомленням енергодиспетчера, персоналу районів контактної мережі та інших причетних осіб. Схеми вивіряються щорічно і затверджуються кожні 5 років.

Затверджені схеми живлення і секціонування повинні бути в енергодиспетчерському пункті. Викопіювання зі схем повинні бути в районах

контактної мережі та районах електропостачання в межах свого району, що примикають, на тягових підстанціях у межах зони живлення, а також у техніко-разпорядчому акті залізничної станції в межах колій станції та у локомотивних депо в межах тракційних колій електродепо.

2.18.7  На схемах живлення і секціонування контактної мережі та поздовжніх ліній електропостачання повинні бути показані умовними позначками: контактна мережа, повітряні і кабельні лінії поздовжнього електропостачання СЦБ та інших нетягових споживачів, живлячі і відсмоктуючі ліній, тягові підстанції, пости секціонування, пункти паралельного з’єднання, пункти групування, трансформатори і автотрансформаторні пункти, живлячі пункти, роз’єднувачі в нормальному положенні, ізолюючі спряження анкерних ділянок, нейтральні вставки, секційні ізолятори та повітряні стрілки із привласненими їм позначеннями або номерами, номера колій станцій і перегонів, перетинання контактної мережі і ПЛ іншими повітряними лініями, канатними дорогами, надземними трубопроводами, штучними спорудами, а також депо, зупинні пункти, під’їзні колії районів контактної мережі, тягових підстанцій, районів електропостачання, неелектрифіковані колії, що примикають, межі дистанцій електропостачання, районів контактної мережі та районів електропостачання, пікети і кілометри вісей пасажирських будинків, постів електричної централізації, пунктів зв’язку, тягових підстанцій, постів секціонування, ізолюючих спряжень, нейтральних вставок, перетинів контактної мережі, сигнальних точок та інші необхідні відомості.

2.18.8 Ізолюючі спряження та роз’єднувачі повинні бути позначені заголовними буквами українського алфавіту, які наносять на приводі роз’єднувача.

Секційні ізолятори і повітряні стрілки повинні мати привласнений номер. Таблички з номерами секційних ізоляторів встановлюють на несучому тросі.

Перемикачі станцій стикування повинні мати номера секцій контактної мережі, які наносять над дверима комірки і на звороті комірки, у якій знаходиться перемикач.

2.18.9  Ізолюючі спряження, що розділяють контактну мережу залізничних станцій і перегонів, повинні бути розташовані між вхідними світлофорами або знаком “Межа станції” і першими вхідними стрілочними переводами станції.

2.18.10  Секції контактної мережі змінного струму, які живляться від різних фаз, розділяються двома ізолюючими спряженнями з нейтральною вставкою між ними, що виключає одночасне замикання їх полозами струмоприймачів.

Довжину нейтральної вставки вибирають із урахуванням експлуатованих серій електровозів та електропоїздів.

На дільницях швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) нейтральні вставки в місцях поділу фаз живлення або стикування електротяги постійного і змінного струму обладнують пристроями, що забезпечують автоматичне відключення-включення тягового струму на електрорухомому складі.

2.18.11  На станціях стикування постійного і змінного струму між ізолюючим спряженням, що відокремлює перегін, і ізолюючим спряженням секції, що перемикається, повинна бути секція, що не перемикається, довжиною, що виключає одночасне перекриття полозами струмоприймачів ізолюючих спряжень.

Секції контактної мережі, де рух електрорухомого складу здійснюється на одному роді струму, не включають у групу секцій, що перемикаються, і живлять їх через роз’єднувачі безпосередньо від відповідного фідера.

При необхідності шини пунктів групування секціонують.

2.18.12  На станціях стикування взаємне розташування секційних ізоляторів, світлофорів і ізолюючих стиків рейкового кола повинно виключати заїзд полозом струмоприймача електровоза на секцію з іншою напругою при пересуванні з кожним (переднім або заднім) піднятим струмоприймачем. Секційні ізолятори, що розділяють різні по роду струму секції, повинні розташовуватися над ізолюючими стиками рейкового кола.

Секційні ізолятори розташовують так, щоб при зупинці електрорухомого складу біля світлофора виключалася можливість перекриття полозами струмоприймачів суміжних секцій контактної мережі.

2.18.13 Поздовжні лінії електропостачання СЦБ та інших нетягових споживачів (ПЛ 10 (6), 35 кВ і ДПР 25 кВ) повинні мати електричний поділ біля тягових підстанцій, постів секціонування контактної мережі, кабельних вставок, великих штучних споруд та у горловинах станцій, де секціонують контактну мережу.

2.18.14  На дільницях змінного струму хвилевідний провід розділяють на секції, що з’єднують між собою через роздільні конденсатори. Довжину секції хвилеводу визначають величиною наведеного на ньому напруги – не більше 250 В у робочому режимі і не більше 1000 В у режимі короткого замикання контактної мережі.

На дільницях постійного струму хвилевідний провід не секціонують.

2.19 Секційні роз’єднувачі, пункти групування станцій стикування

2.19.1  Роз’єднувачі контактної мережі, ПЛ 10 (6), 25, 35 кВ і ДПР 25 кВ повинні забезпечувати надійне електричне з’єднання і роз’єднання різних секцій та підключеного до них силового устаткування і відповідати найбільшому струму, що протікає через них, і номінальній напрузі.

2.19.2  Роз’єднувачі повинні розташовуватися групами в місцях, зручних для підходу персоналу до привода роз’єднувача. Не рекомендується розташовувати їх у міжколійях, що не призначені для проходу обслуговуючого персоналу. Не допускається наявність проводів і конструкцій над роз’єднувачами на відстані менше 2 м.

Для відключення секцій контактної підвіски в місцях, де виконуються вантажно-розвантажувальні роботи та огляд дахового устаткування ЕРС, застосовують роз’єднувачі із заземлюючими ножами.

2.19.3  Площа перерізу шлейфів роз’єднувача повинна бути не менше площі перерізу контактних підвісок, що з’єднують, і інших проводів, а шлейф, що підключається до його рухомого контакту, повинен бути закріплений на підвісному або опорному ізоляторі.

До контактної підвіски шлейфи роз’єднувача повинні підключатися через ізолятори зі знімними перемичками, що дозволяють виконувати його ремонт і заміну без зняття напруги з контактної мережі.

2.19.4 Роз’єднувачі обладнують ручними приводами або моторними приводами з дистанційним керуванням. Приводи повинні бути закриті на замки. Рухомий ізолятор роз’єднувача і привод з’єднують валом або тягою. Допускається застосування тросових тяг для вертикально рублячих роз’єднувачів.

Моторний привод повинен мати пристрій, що дозволяє перемикати роз’єднувач вручну. Перемикання роз’єднувачів повинно виконуватися при відсутності струму навантаження.

Роз’єднувачі із заземлюючими ножами повинні мати конструкцію, що виключає можливість включення заземлення при включеному положенні роз’єднувача.

2.19.5  Моторні приводи роз’єднувачів повинні бути обладнані захистом від самовільних перемикань і блокуванням, що не допускає включення роз’єднувача при виконанні роботи.

2.19.6   Підшипники електродвигунів, валів, редуктори, шарнірні вузли моторних і ручних приводів повинні бути покриті мастильним матеріалом. Для підшипників і редукторів марка мастильного матеріалу зазначена в заводському паспорті привода. Для шарнірних вузлів застосовують змащення марок ЖТ-79Л, ЖТ-72, ЖТКЗ-65, ЦИАТИМ-201, ЦИАТИМ-202, ЦНИИ-КЗ та інші рівноцінні змащення.

2.19.7 Пульти дистанційного керування роз’єднувачами встановлюють у приміщеннях і підключають до джерела живлення через ізолюючий трансформатор.

2.19.8 При постійному струмі моторні і ручні приводи роз’єднувачів повинні бути ізольовані від опор контактної мережі та від роз’єднувачів. Якщо

кронштейни для встановлення роз’єднувача і привода ізольовані від опори, вал або тяги можуть не мати ізолюючих вставок.

Металеві оболонка і броня кабелів дистанційного керування повинні бути ізольовані від конструкції моторних приводів та опор. У всіх зазначених місцях опір ізоляції повинен бути не менше 10 кОм.

2.19.9  На станціях стикування перемикання роду струму в секціях контактної підвіски здійснюють перемикачами, розташовуваними в неопалюваних приміщеннях пунктів групування. Кожен пункт групування, крім шин постійного і змінного струму, повинен мати резервну шину з резервним перемикачем.

Керування перемикачами здійснюється в єдиній системі маршрутно-релейної централізації залізничної станції черговим, одночасно з перемиканням стрілок і сигналів при підготовці маршруту.

2.19.10  Живлячі лінії до шин пунктів групування повинні підключатися через роз’єднувачі з дистанційним керуванням. Вони обладнаються блокуванням, яка повинна запобігати:

включенню або відключенню роз’єднувачів при включеному положенні перемикачів;

включенню заземлюючого ножа при включеному положенні одного з роз’єднувачів;

включенню роз’єднувача при включеному заземлюючому ножі.

2.19.11 Секції контактної мережі і живлячі їх лінії постійного струму на станціях стикування повинні мати захист від попадання в них змінного струму. Відстань від місця встановлення захисту станції стикування до можливого найбільш віддаленого місця перекриття ізоляції на контактній мережі не повинна перевищувати 1,5 км.

Пристрій захисту станції стикування повинен підключатися до шин постійного струму кожного з пунктів групування, а також до неперемикаємих ділянок контактної мережі постійного струму, пов’язаних з ділянкам змінного струму.

2.20 Лінії живлячі, ідсилюючі, відсмоктуючі, електропостачання та зв’язку

2.20.1 Взаємне розташування проводів і кабелів різного призначення, підвішених на опорах контактної мережі, і проводів контактної підвіски повинне бути таким, щоб забезпечувалася можливість виконання робіт на них при наявності напруги в контактній підвісці і навпаки, крім контактної підвіски на ізольованих консолях.

2.20.2  Проводи живлячих, підсилюючих і відсмоктуючих ліній підвішені разом в одному або декількох сідлах, з’єднуються між собою в прольоті затискачами, дротовими бандажами або розпірками. У місці підвісу алюмінієвих і сталеалюмінієвих проводів повинен бути встановлений алюмінієвий вкладиш.

2.20.3  Підсилюючі проводи розанкеровують на анкерних опорах спряжень анкерних ділянок контактної підвіски. При компенсованих підвісках рекомендується розанкеровувати підсилюючі проводи через 3-4 спряження анкерних ділянок контактної підвіски з виконанням обводу з польової сторони.

2.20.4 Підвіску проводів ДПР здійснюють на загальному кронштейні. Проводи багатопровідної (ЕПП) підвішують по одному проводу з кожної сторони. При цьому повинно передбачатися одночасне перемикання обох фаз ліній ДПР.

Розанкерування проводів ДПР виконують через 3-4 км.

2.20.5 Екрануючі проводи підвішують на одному кронштейні з підсилюючими проводами з боку опори і приєднують до середньої точки колійного дросель-трансформатора на відстані не менше 4 км від місць відповідних підключень в діючих пристроях автоблокування, а при новому будівництві електрифікованих ліній – не менше 5 км. На проміжних опорах розанкерування екрануючих проводів виконують через 3-4 км.

2.20.6  Площу перерізу відсмоктуючої лінії вибирають за розрахунковим струмом кола відсмоктування. Кількість проводів повинна бути не менше двох. Відсмоктуюча лінія повинна мати мінімальну довжину і підключатися до рейкового кола в створі тягової підстанції.

2.20.7  Відсмоктуючі лінії постійного струму повинні мати болтові електричні з’єднання проводів або кабелів відсмоктуючих ліній із провідниками, підключеними безпосередньо до рейок.

Відсмоктуючі лінії від тягової підстанції до з’єднання з рейковим колом повинні мати опір ізоляції від землі не менше 0,5 МОм при випробувальній напрузі 1000 В.

2.20.8  Відсмоктуючі лінії повинні підключатися при двониткових рейкових колах до середніх виводів дроселів-трансформаторів (як правило, головних колій) і при однониткових рейкових колах – до тягових рейок. При новому будівництві електрифікованих ліній відстань між точками підключень зворотних тягових проводів відсмоктувальних ліній до середніх виводів дросель-трансформаторів повинна бути не менше 5 км.

В діючих пристроях автоблокування при електричній тязі змінного струму з відсмоктувальними трансформаторами типу ОМО допускається відстань між точками підключень зворотних тягових проводів до середніх виводів дросель-трансформаторів не менше 4 км.

Дозволяється на діючих лініях за узгодженням зі службою сигналізації та зв’язку залізниці підключати відсмоктуючи лінії до додаткового дросель-трансформатора.

2.20.9   На станціях стикування відсмоктуючі лінії кіл відсмоктування постійного і змінного струму повинні бути розташовані на різних опорах, а контур заземлення тягової підстанції не повинен з’єднуватися з колом відсмоктування. Відсмоктуючі лінії підключають роздільно до тягового рейкового кола з боку, що відповідає роду струму. Допускається підключення кіл відсмоктування до тих самих дроселів-трансформаторів або безпосередньо до тягових рейок.

2.20.10  На поздовжніх ПЛ 10 (6), 25 і 35 кВ для зниження заважаючого впливу електричного поля повинна виконуватися транспозиція проводів через кожні 3 км і дотримуватися рівномірне завантаження фаз (однофазні КТП підключають, чергуючи фази). Нерівномірність розподілу навантаження по фазах основної високовольтної лінії для живлення пристроїв СЦБ допускається не більш, ніж на 10%.

2.20.11  Низьковольтні мережі напругою до 1000 В, розміщені на опорах контактної мережі і конструкціях, заземлених на тягове рейкове коло, при постійному струмі з рейковими колами 50 Гц, повинні бути з ізольованою нейтраллю. У системах з неізольованою нейтраллю електропостачання повинне здійснюватися через ізолюючий трансформатор.

2.20.12  При підвісці на опорах контактної мережі ПЛ 0,4 кВ із нульовим проводом з боку живлення обладнують чотирьохполюсним вимикаючим апаратом (один полюс для розриву нульового проводу). Повторне глухе заземлення нульового проводу не допускається.

2.20.13  На дільницях змінного струму ПЛ 0,4 кВ повинні мати глухозаземлену нейтраль обмотки нижчої напруги живлячого трифазного трансформатора або одного з кінців обмотки однофазного трансформатора. Крім того, на початку та кінці лінії фазні і нульові проводи лінії заземлюють через ємнісні опори.

2.20.14  Світильники, прожектори, корпуси апаратів і приладів, які встановлені на опорних і підтримуючих конструкціях контактної мережі, ізолюють від конструкцій за допомогою дерев’яних брусів, клиц або полімерних прокладок з ізоляцією на 1000 В. Їх корпуси на дільницях постійного струму приєднують до заземленого нульового проводу, а на дільницях змінного струму корпуси до нульового проводу не приєднують і не заземлюють.

2.20.15 Лінії гирляндного освітлення до нижніх фіксуючих тросів кріплять на ізоляторах з рівнем ізоляції контактної мережі, а живлення лінії здійснюють через ізолюючий трансформатор.

2.20.16  Підвіску проводів ПЛ 10 (6) кВ при залізобетонних і металевих опорах та конструкціях, заземлених на тягову рейку, здійснюють на металевих кронштейнах з ізоляторами опорно-штирьового типу на напругу 20 кВ або із двома підвісними ізоляторами тарілчастого типу, або на дерев’яних кронштейнах з ізоляторами опорно-штирового типу на напругу 10 кВ.

Розанкерування проводів виконується в обох горловинах залізничних станцій і через кожні 3-4 км на перегонах.

2.20.17  Підвіску проводів ПЛ 25, 35 кВ і ДПР 25 кВ на опорах і конструкціях контактної мережі здійснюють на металевих кронштейнах (консолях) з підвісними тарілчастими ізоляторами та рівнем ізоляції контактної мережі змінного струму.

Встановлення Т-подібних надставок і стійок для підвіски проводів ДПР на опорах і ригелях не допускається. При відновленні та реконструкції контактної мережі вони повинні бути замінені.

Застосування Т-подібних надставок і стійок може бути допущене у виняткових випадках з дозволу служби електропостачання залізниці.

2.20.18  Підвіску проводів ПЛ 0,4 кВ здійснюють на дерев’яних кронштейнах з ізоляторами опорно-стрижневого типу на напругу 10 кВ. Деталі їх кріплення на залізобетонних опорах не ізолюють від опор.

2.20.19  На дерев’яних кронштейнах (траверсах) ПЛ 0,4 і 10 (6) кВ з боку опори повинен бути обмежувальний стрижень висотою 200 мм, що не допускає торкання опори проводом при зриві його з ізолятора або ізолятора зі стрижня.

2.20.20  За умовами механічної міцності у ПЛ, що підвішують на опорах контактної мережі, повинні застосовуватися сталеалюмінієві проводи площею перерізу не менше 25 мм².

2.20.21   Проводи хвилеводу поїзного радіозв’язку повинні бути сталемідними для І і ІІ району діаметром 4 мм або сталеалюмінієвими діаметром 5 мм, а для ІІІ і ІV районів – сталемідними діаметром 6 мм та підвішуються, як правило, з польової сторони опори контактної мережі на ізоляторах типу ТФ, встановлених на дерев’яних кронштейнах на відстані не менше 400 мм від опори без обмежувальних стрижнів.

2.20.22 Кабель ВОЛЗ на опорах контактної мережі розташовують, як правило, з польової сторони нижче проводів ПЛ 0,4;  10 (6); 25; 35 кВ і ДПР 25 кВ. З дозволу служби електропостачання залізниці допускається підвіска його із внутрішньої сторони опори (з боку колії) або вище проводів ПЛ 0,4 кВ за умови недопущення зхлестування і механічного тертя проводів ПЛ і кабелів ВОЛЗ.

Підвіску кабелів ВОЛЗ здійснюють на металевих кронштейнах, хомутах та інших конструкціях.

На дільницях постійного струму при заземленні кронштейнів кабелів ВОЛЗ між хомутами кронштейнів і опорою повинні бути прокладені ізолюючі прокладки з опором ізоляції не менше 10 кОм.

2.20.23  На мостах з їздою «понизу» проводи високовольтних ліній повинні бути в точці підвісу на кронштейні (консолі) на відстані не менше 1,5 м від елементів головних ферм і не повинні наближатися до них у середині прольоту ближче 0,5 м при максимальній швидкості вітру.

2.20.24  Кронштейни проводів ПЛ 10 (6), 25, 35 кВ і ДПР 25 кВ повинні кріпитися за допомогою жорстких тяг:

у місцях, не захищених від вітру (заплави рік, яри, насипи висотою більше 5 м від поверхні землі або над деревами в лісистій місцевості);

у місцях, підданих автоколиванням проводів;

при розташуванні опор із зовнішньої сторони кривої;

при встановлені кронштейнів з відхиленням нагору від горизонталі.

У цих місцях кронштейни повинні бути закріплені від розвороту спеціальними накладками або на проводах повинні бути встановлені затискачі по обидві сторони від сідла.

Пристрої від розвороту кронштейнів ДПР, крім того, повинні встановлюватися на зовнішній стороні кривої ділянки колії радіусом 1000 м і менше на кожній опорі, радіусом до 2000 м – через опору, радіусом більше 2000 м і на прямих ділянках колії – через п’ять опор.

При розташуванні на одному кронштейні живлячого, підсилюючого або екрануючого провода марки А-185 і провода системи ДПР встановлення спеціальних накладок від розвороту кронштейнів не потрібно. В IV-V ожеледних районах здійснюють ресорне кріплення проводів.

2.20.25 Кронштейни повинні розташовуватися на опорах горизонтально і займати на прямих ділянках колії перпендикулярне вісі колії положення, а в кривих ділянках – радіальне положення. Відхилення кінця кронштейна від нормативного не повинне перевищувати ± 50 мм від горизонталі та ± 100 мм уздовж провода.

При необхідності можуть застосовуватися кронштейни, встановлені з нахилом, кут відхилення яких нагору від горизонталі не повинен перевищувати 30°.

2.20.26  На ПЛ 0,4 і 10 (6) кВ із ізоляторами опорно-стрижневого типу провід повинен бути прикріплений на прямих ділянках колії до головки або шийки ізолятора з боку опори, а на кривих – до шийки ізолятора, при цьому ізолятор повинен перебувати всередині кута.

У населеній місцевості, над платформами, при перетинаннях залізничних колій і автомобільних доріг повинно бути подвійне кріплення проводів. У районах, де спостерігаються автоколивання проводів, повинно застосовуватися ресорне в’язання, а при проходженні лінії над платформами, залізничними коліями і автомобільними дорогами – подвійне ресорне в’язання.

В’язання повинно виконуватися дротом діаметром 2,5-3,5 мм із того ж матеріалу, що і основний провід.

2.20.27  Оболонки силових, сигнальних, освітлювальних та інших кабелів, прокладених на опорах контактної мережі, жорстких поперечинах, штучних спорудах і інших конструкціях, заземлених на рейку, повинні бути ізольовані від цих конструкцій. Опір ізоляції повинен бути не менше 10 кОм. Броню кабелю знімають, якщо вгорі не накладений шланг, а для захисту від механічних пошкоджень на висоті 2,5 м від землі кабель закривають коробом з полімерного матеріалу, що не поширює горіння, або з дерева.

2.20.28  На кам’яних, залізобетонних і металевих мостах кабелі прокладають відповідно до затверджених типових рішень. У тунелях броньовані кабелі повинні бути покладені на спеціальних конструкціях, закріплених на стінках тунелю, без зовнішнього захисного покриття або в шлангах (оболонках), що не поширюють горіння.

2.20.29  При горизонтальній прокладці неброньованих кабелів у місцях контакту з опорними конструкціями (клицами, кришками та іншими) оболонка кабелів повинна бути захищена від пошкоджень еластичними прокладками (листова гума, полівінілхлорид та інші).

2.20.30 Однофазні комплектні трансформаторні підстанції (КТПО) на напругу 10 (6) кВ потужністю 1,25 і 2,5 кВА приєднують до лінії без встановлення додаткових роз’єднувачів. Інші КТП 10 (6) кВ і КТП 25 кВ, крім підйомно-опускних, підключають через виносний роз’єднувач, встановлений на опорі контактної мережі або на окремій опорі.
Для однофазних КТПО-2/25, -4/25, -10/25 і КТП-25/25 розрядники, обмежувачі перенапруги і високовольтні запобіжники повинні бути винесені за межі КТП і встановлені на окремій опорі з роз’єднувачем.
2.20.31 Відсмоктуючі трансформатори встановлюють на спеціальних залізобетонних підставах так, щоб відстань від ізоляторів до землі було не менше 3,5 м.
Відсмоктуючі проводи, у розсічення яких підключені вторинні обмотки відсмоктуючих трансформаторів підвішують на металевих кронштейнах на одиночному ізоляторі тарілчастого типу і у середній зоні між відсмоктуючими трансформаторами їх приєднують до рейкового кола.
Шлейфи відсмоктуючих трансформаторів підключають до контактної підвіски через ізолятори зі знімними перемичками, що забезпечують обслуговування і ремонт трансформаторів без зняття напруги з контактної підвіски.

2.21 Тягові рейкові кола

2.21.1  На електрифікованих лініях тягове рейкове коло з’єднують із відсмоктуючими лініями, які підключають на тягових підстанціях постійного струму до «-» шини, а змінного струму – до заземленої фази «С».

Зворотне тягове рейкове коло повинно забезпечувати термічну стійкість при пропуску тягового струму і бути електрично безперервним. Забороняється включення в нього роз’єднувачів, вимикачів або інших апаратів.

Гранично-припустима величина асиметрії зворотнього тягового струму у двониткових рейкових колах повинна бути не більше 120 А при постійному струмі та не більше 12 А при змінному струмі.

2.21.2  Від кожної ділянки тягового рейкового кола повинен бути забезпечений двосторонній відвід тягового струму від електрорухомого складу і струмів коротких замикань шляхом з’єднання із суміжними та паралельними ділянками колій через електричні з’єднувачі (перемички), а у випадку неможливості забезпечення другого виходу струму повинні використатися в цих цілях обидві рейкові нитки.

2.21.3  На електрифікованих лініях неізольовані рейкові стики повинні мати приварні стикові електричні з’єднувачі з мідного проводу площею перерізу не менше 70 мм² при постійному струмі і 50 мм² — при змінному. Площа контакту в місці зварювання повинна бути не менше 250 мм². Приварювання стикових з’єднувачів фартухового типу і з’єднувачів із циліндричною манжетою повинно виконуватись відповідно до вимог Технічної вказівки з приварки стикових рейкових з’єднувачів ЦП-0147. При застосуванні на стикових болтах тарілчастих пружин допускається при ремонті колії використання стиків із графітовим змащенням замість стикових електричних з’єднувачів не більше трьох місяців.

Допускається застосування електричних з’єднувачів з інших матеріалів за технічними вимогами, погодженими Головним управлінням колійного господарства, Головним управлінням електрифікації та електропостачання, Головним управлінням автоматики, телемеханіки та зв’язку Укрзалізниці.

Електричний опір рейкового стику на лініях постійного струму повинне бути: при довжині рейки 12,5 м не більше 3 м рейки (не більше 100 мкОм); при більшій довжині і на зрівнювальних рейках безстикової колії – 6 м рейки (не більше 200 мкОм).

2.21.4 На ділянках, обладнаних автоблокуванням або електричною централізацією із двонитковими рейковими колами, з’єднання тягових рейкових кіл кожної колії здійснюють колійними дросель-трансформаторами (вирівнюючими дроселями), а з однонитковими рейковими колами – електричними з’єднувачами.

Міжрейкові з’єднувачі встановлюють, крім того, на кожному стрілочному переводі.

2.21.5 Паралельне з’єднання колій забезпечується міжколійними з’єднувачами, які встановлюють між середніми точками колійних дросель-трансформаторів (вирівнюючих дроселів) у місцях приєднання відсмоктуючих ліній, при цьому довжина кола по обходу між цими з’єднувачами для сигнального струму повинна бути не менше 10 км. На багатоколійних дільницях між колійні з’єднувачі

встановлюються відповідно до вимог Норм технологічного проектування пристроїв автоматики і телемеханіки на залізничному транспорті України.

У всіх випадках приєднання до середніх точок дросель-трансформаторів відсмоктувальних проводів тягових підстанцій, робочих та інших заземлень і міжколійних перемичок сумарних опір обхідних ліній сигнальному струму у межах одного рейкового кола, утвореного зазначеними підключеннями, не повинен бути менше 5 Ом. На станціях з однонитковими рейковими колами міжколійні електричні з’єднувачі електротягових рейкових ниток встановлюють у горловинах станції, у місцях приєднання відсмоктуючих ліній і через кожні 400 м.

2.21.6  Електричні з’єднувачі повинні бути двопровідними з мідного проводу площею перерізу кожного не менше 70 мм² при постійному струмі і 50 мм² — при змінному. Їх прокладують ізольовано від земляного полотна та баласту. Допускається застосування сталемідних біметалічних проводів площею перерізу 120 мм² при постійному струмі і 70 мм² — при змінному.

2.21.7  З’єднувачі на електрифікованих коліях, де немає рейкових кіл автоблокування або електричної централізації, встановлюються: міжрейкові – через кожні 300 м, міжколійні – у місцях приєднання відсмоктуючих ліній і через кожні 600 м. Ці з’єднувачі виготовляють зі сталевого прутка діаметром не менше 12 мм при постійному струмі і не менше 10 мм при змінному струмі або сталевої смуги 40×5 мм і прокладають ізольовано від земляного полотна і баласту.

2.21.8  Колії парків відстою пасажирських поїздів з пунктами їх електрообігріву та колії електродепо повинні бути обладнані приварними стиковими з’єднувачами і мати в різних кінцях парку не менш двох міжколійних перемичок, що з’єднують їх безпосередньо або через інші станційні електрифіковані колії з тяговим рейковим колом головних колій. У парку відстою повинна бути, крім того, встановлена перемичка, що з’єднує рейки всіх колій парку відстою.

2.21.9  Рейки неелектрифікованих тупиків, що примикають, і під’їзних колій для зливу та наливу легкозаймистих і горючих рідин повинні бути ізольовані від тягового рейкового кола ізолюючими стиками, встановленими по два у кожне рейкове коло на такій відстані між ними, щоб виключалася можливість їх одночасного перекриття при подачі рухомого складу під злив або налив. При неможливості виконання цієї вимоги відстань між ізолюючими стиками повинна бути такою, щоб виключалася можливість їх перекриття рухомим складом при його стоянці в місці зливу та наливу.

2.22 Опорні пристрої і підтримуючі конструкції

2.22.1  Опорні пристрої і підтримуючі конструкції розраховують на суміщення розрахункових навантажень, що діють у нормальному, монтажному та аварійному режимах, найбільших для окремих елементів і конструкцій відповідно до Норм проектування контактної мережі. Потужність опор повинна перевірятися на забезпечення стійкості при падінні сусідньої опори і повинна бути розрахована на підвіску в перспективі підсилюючих проводів.

2.22.2  При визначенні потужності жорстких і гнучких поперечин повинно враховуватися навантаження від підвіски проводів контактної мережі на всіх коліях, що перекриваються поперечиною, у тому числі неелектрифікованих при будівництві, а також від підвісок з’їздів, анкеруємих віток та інших проводів і пристроїв, розташовуваних на поперечинах.

2.22.3  При новому будівництві, відновленні і реконструкції як опорні пристрої для контактної підвіски необхідно передбачати:

на перегонах двоколійних ділянок – для кожної головної колії окремі опорні пристрої, не зв’язані між собою механічно, при цьому вони не повинні встановлюватися в міжколійя головних колій, розташованих на загальному (спільному) земляному полотні;

при габариті однієї з опор двоколійної ділянки більше 4,9 м від осі крайньої колії і при розташуванні ізолюючих спряжень анкерних ділянок у кривих ділянках колії радіусом менше 600 м – жорсткі поперечки з консольними або фіксаторними стійками;

на багатоколійних перегонах – жорсткі поперечки з консольними або фіксаторними стійками для кожної колії;

на станціях – гнучкі або жорсткі поперечки, при цьому не допускається застосування середніх опор із кріпленням на них із двох сторін жорстких або гнучких поперечин;

у штучних спорудах – верхні елементи мостів, зводи тунелів, конструкції шляхопроводів і пішохідних мостів.

При неможливості встановлення одиночних опор, гнучких або жорстких поперечок допускається, як виключення, використання двоколійних консолей з фіксаторними стійками для кожного колії.

2.22.4 Сталеві опори і конструкції повинні бути з низьковуглецевих сталей звичайної якості, низьколегованих конструкційних сталей або сталей підвищеної корозійної стійкості.

Категорія сталі повинна відповідати кліматичному району електрифікованої дільниці. Всі опори і конструкції зі сталі повинні мати стійке антикорозійне покриття.

Забороняється використання при виготовленні опор, ригелів, консолей та інших пристроїв контактної мережі і ПЛ конструктивних елементів зі сталевого прокату товщиною менше 4 мм.

Сталеві зварені конструкції, для яких передбачається захисне антикорозійне покриття, яке наноситься методом гарячого цинкування або алюміювання, повинні мати зварені з’єднання в стик, утворені двосторонніми швами або

по відстані між стійками однієї жорсткої поперечини не більше ± 300 мм (при дотриманні проектного габариту встановлення стійок щодо вісі найближчих колій);

по розвороту опор у плані стосовно напрямку, перпендикулярному вісі колії ± 3° (tg 3° = 1/20);

по відстані від вісі колії до опор на рівні головки рейки +150 мм;

по нахилу вісі опори щодо вертикалі – 2% висоти опори убік, протилежну дії основних навантажень, і 1% – уздовж вісі колії, а на дільницях швидкісного руху поїздів (161 – 200 км/год) убік поля та уздовж вісі колії – 0,5%, для анкерних опор – 0,5% убік, протилежний дії основних навантажень, опори жорстких поперечин повинні бути встановлені вертикально;

по відстані між анкерною опорою і анкером для відтяжки ± 0,2 м.

Відтяжки анкерних опор повинні бути рівномірно натягнуті і встановлені в напрямку проводів, що анкеруються. При неможливості виконання цієї вимоги місце встановлення анкера погоджується зі службою електропостачання залізниці.

2.22.13 Жорсткі поперечини можуть бути як балкового, так і рамного типу на металевих або залізобетонних стійках. Жорсткі поперечини рамного типу не рекомендується застосовувати у пучинистих ґрунтах.

2.22.14 Для запобігання гніздування птахів нижня горизонтальна ферма ригеля жорсткої поперечини не повинна мати розпірок. У місцях гніздування птахів ригелі старої конструкції повинні бути обладнані електрорепелентним (відлякуючим птахів) захистом.

2.22.15  Гнучкі поперечини можуть бути як ізольовані, так і неізольовані, і змонтовані на металевих опорах, встановлених на бетонних фундаментах.

На малодіяльних дільницях допускається застосування гнучких поперечин на залізобетонних стійках із кількістю колій від 3 і більше, із застосуванням у необхідних випадках середніх стійок із двостороннім закріпленням на них тросів гнучких поперечин.

2.22.16  Поперечний несучий трос гнучкої поперечини повинен складатися із двох або чотирьох однаково натягнутих і розташованих паралельно сталемідних біметалевих проводів площею перерізу 95 мм². Між поперечними несучими тросами повинні бути встановлені розпірки. Як фіксуючі троси використовують сталемідний біметалевий провід площею перерізу 70 мм².

Стріла провисання поперечного несучого троса повинна бути не менш 1/10 довжини прольоту гнучкої поперечини, а відстань між нижньою точкою поперечного несучого троса і верхнім фіксуючим тросом повинна бути не менше 300 мм.

Верхній і нижній фіксуючі троси розташовують горизонтально без видимих стріл провисання. У фіксуючих тросах довжиною більше 30 м рекомендується встановлювати пружинні компенсатори.

2.22.17  Нижні фіксуючі троси гнучких і жорстких поперечок у межах високих платформ і над неелектрифікованими коліями повинні бути ізольовані від частин, що перебувають під напругою, і заземлені. Допускаються незаземлені троси на острівних платформах.

2.22.18  Відстань від проїзжої частини переїзду по напрямку переважного руху поїздів до опор консольних, гнучких або жорстких поперечок і анкерів відтяжок, розташованих біля головних колій перегонів і залізничних станцій, повинна бути не менше 25 м. У всіх інших випадках і для фіксуючих опор ця відстань повинна бути не менше 5 м. Опорні конструкції повинні встановлюватися так, щоб переїзд розташовувався в середині прольоту.

2.22.19  Відстань від кінця тупика до встановленої за ним анкерної опори будь-якого типу, крім тупиків відстою електровозів та електросекцій, повинна бути не менше 20 м. Ця відстань може бути скорочена у виняткових випадках за умовами рельєфу і забудови.

2.22.20  На опорах у якості підтримуючих контактну підвіску конструкцій застосовують поворотні ізольовані та неізольовані консолі. Допускається до відновлення і реконструкції контактної мережі при напівкомпенсованій підвісці застосування неповоротних консолей.

Одноколійні консолі напівкомпенсованої підвіски і двоколійні консолі розташовують перпендикулярно вісі колії, а в кривій ділянці колії – радіально. Зсув кінця консолі уздовж колії не повинен перевищувати ± 200 мм для консолей довжиною до 5 м та ± 300 мм для консолей довжиною більше 5 м. Положення консолі компенсованої контактної підвіски повинно відповідати графікам температурних переміщень, наведених на рис. 2.11.1 цих Правил з допуском ± 50 мм.

2.22.21 На перехідних опорах спряжень анкерних ділянок взаємне розташування консолей компенсованих підвісок повинно відповідати схемі, наведеної на рис. 2.22.1. Значення без дужок ставляться до мідного несучого троса, а в дужках до сталемідного. Переміщення наведені для максимальної довжини анкерної ділянки без врахування нагріву проводів струмом навантаження.

2.22.22  На ізольованих і неізольованих прямих похилих консолях у місцях, підданих підвищеним впливам вітру та автоколиванням проводів (заплави рік, над ярами, насипи висотою більше 5 м від поверхні землі або над деревами в лісистій місцевості, за винятком зовнішньої сторони кривих ділянок колії при радіусі менше 1000 м), встановлюють зтиснуті тяги.

При кріпленні консолей на хомутах відстань від вершини залізобетонної опори до хомута тяги повинна бути не менше 200 мм.

2.22.23  У двоколійних консолей обидві тяги повинні бути навантажені рівномірно. Двоколійні консолі кріплять до опори через перехідну деталь, що дозволяє робити монтаж і демонтаж консолі, розвернувши її уздовж колії.

2.22.24  Похилі ізольовані консолі при необхідності обладнують підкосами залежно від типу і габариту опори, а також радіуса кривої.

Підкіс повинен бути в натягнутому положенні злегка навантаженим. Місце кріплення підкоса до кронштейна консолі повинне перебувати на відстані не більше 500 мм від місця кріплення фіксатора.

2.22.25  На ізольованих консолях у місці підвісу мідного або сталемідного несучого троса повинен бути встановлений мідний вкладиш. Допускається встановлення додаткового тарілчастого ізолятора або електричного шунта площею перерізу не менше 70 мм².

Рис. 2.22.1 Схема переміщення консолей, мм, компенсованої підвіски на перехідній опорі спряжень анкерних ділянок районів з розрахунковими температурами повітря від +40 до -40 °С

2.22.26 На всіх опорах контактної мережі, живлячих і відсмоктуючих ліній, а також ПЛ на самостійних опорах повинна бути нанесена нумерація. Порядок нумерації відповідає напрямку наростання кіломет­рів. Номерні знаки необхідно розміщати на висоті 1,6 м від рівня головки рейки до нижнього краю знака і розташовувати на поверхні стояка в площині, перпе­ндикулярній вісі колії так, щоб їх було видно з поїзда та оглядових вишок.

Опори з боку непарної колії повинні мати непарні номери, а з боку парної – парні номери.

Допускається розташування номерних знаків на кронштейнах, основних стрижнях фіксаторів і нижніх фіксуючих тросах.

Допускається розміщення колійних кілометрових і пікетних знаків, постійних сигнальних знаків «С» на найближчих опорах контактної мережі на висоті від верхнього рівня головки рейки:

кілометрових – 2500 мм;

пікетних – 200 мм;

постійних сигнальних знаків «С» – 2500 мм.

Забороняється розміщення колійних і сигнальних знаків «С» на опорах контактної мережі, на яких розташовані приводи роз’єднувачів контактної мережі, розрядники та обмежувачі перенапруги, світлофорні головки, комплектні трансформаторні підстанції, а також на анкерних опорах з пристроями вантажної компенсації.

2.23 Заземлення

2.23.1  Заземлення конструкцій і пристроїв контактної мережі і суміщених з нею ПЛ, а також інших споруд і пристроїв на електрифікованих лініях повинні забезпечувати: надійну роботу захисту від струмів коротких замикань, електробезпеку обслуговуючого персоналу та інших осіб, нормальне функціонування рейкових кіл автоблокування і електричної централізації, обмеження витоку тягових струмів на ділянках постійного струму.

Технічні і конструктивні рішення по заземленню пристроїв тягового та нетягового електропостачання і пов’язаних з ними споруд і конструкцій повинні відповідати вимогам Інструкції із заземлення пристроїв електропостачання на електрифікованих залізницях та Інструкції із захисту залізничних підземних споруд від корозії блукаючими струмами.

2.23.2 Пристрої зливу, наливу і зберігання легкозаймистих і горючих рідин, що належать організаціям залізничного транспорту, повинні бути захищені від іскроутворення на контактній мережі та ПЛ.

2.23.3 Металеві опори контактної мережі і конструкції кріплення контактної мережі та ПЛ на залізобетонних і дерев’яних опорах або неметалевих штучних спорудах, а також всі металеві конструкції (мости, шляхопроводи, світлофори, окремо розташовані опори, прожекторні щогли, дахи будинків і гідроколонки), розташовані на відстані менше 5 м у плані від проводів та елементів контактної мережі, що перебувають під напругою, повинні бути заземлені. Заземленню підлягають також всі розташовані в зоні впливу контактної мережі змінного струму металеві споруди, на яких виникають небезпечні наведені напруги.

2.23.4 Заземлення опор контактної мережі і споруд, що перебувають поблизу її, здійснюють індивідуальними або груповими заземлюючими провідниками, приєднаними до тягових рейок або середніх точок колійних дросель-трансформаторів (вирівнюючих дроселів) безпосередньо (глухим приєднанням) або через захисні пристрої.

2.23.5  Як захисні пристрої в колі заземлення використовують іскрові проміжки, діодні заземлювачі або діодно-іскрові заземлювачі (діодний заземлювач і два запаралелених іскрових проміжки).

2.23.6  На електрифікованих ділянках постійного струму металеві опори і конструкції кріплення контактної мережі та ПЛ напругою вище 1000 В на залізобетонних опорах заземлюють на рейкове коло:

через іскровий проміжок – при індивідуальному заземленні опор, що мають опір нижче 10 кОм, а також при груповому заземленні в катодних зонах потенціалів рейок;

через діодний заземлювач – при груповому заземленні опор в анодних і знакозмінних зонах;

через діодно-іскровий заземлювач – при груповому заземленні незалежно від потенційної зони при опорі кола заземлення опор менше 6 Ом на 1 км при підключенні до тягової рейки і менше 5 Ом – при підключенні до середньої точки дросель-трансформатора;

наглухо при індивідуальному заземленні, якщо опір кола заземлення не менше 10 кОм і є в отворах для закладних деталей ізолюючі втулки та під хомутами ізолюючі прокладки.

Деталі кріплення траверси (кронштейна) ПЛ напругою вище 1 кВ підключають до заземлюючого проводу опори контактної мережі. При підвісці проводів повинні дотримуватися вимоги пункту 2.20 цих Правил.

2.23.7  На електрифікованих ділянках змінного струму металеві опори і конструкції кріплення контактної мережі та ПЛ напругою вище 1000 В на залізобетонних опорах заземлюють на рейкове коло:

через іскровий проміжок – при індивідуальному заземленні, якщо опір опори менше 100 Ом при підключенні заземлення до рейки двониткового рейкового кола та менше 5 Ом – при підключенні до середньої точки дросель-трансформатора;

через іскровий проміжок – при груповому заземленні, якщо опір кола заземлення опор менше 6 Ом на 1 км при підключенні до рейки двониткового рейкового кола та менше 5 Ом – при підключенні до середньої точки дросель-трансформатора;

наглухо при індивідуальному або груповому заземленні в інших випадках.

2.23.8  Опори жорстких і гнучких поперечин з неізольованими від опор поперечними несучими і фіксуючими тросами заземлюють тільки з однієї сторони. Якщо на опорі є розрядник або обмежувач перенапруги (ОПН), то заземлення встановлюють на цій опорі. На ізольованих гнучких поперечинах заземлюють обидві опори.

2.23.9 Споруди і конструкції, розташовані в загальнодоступних місцях (посадочні платформи, місця посадки і висадки пасажирів, що не мають посадочних платформ, переїзди та переходи на рівні залізничних колій, місця систематичного навантаження і вивантаження або проходу пасажирів, пішохідні і сигнальні містки), на ділянках змінного струму заземлюють наглухо подвійними провідниками.

На ділянках постійного струму в зазначених місцях у коло заземлення включають діодний заземлювач між вузлами контактної мережі, що перебувають під напругою, і конструкціями їх кріплення на мостах та інших штучних спорудах, а також на опорних пристроях виконують додаткову ізоляцію із влаштуванням нейтральних вставок. Нейтральні вставки приєднують наглухо до рейкового кола подвійним заземлюючим спуском, ізольованим від конструкції споруди. Опір ізоляції нейтральної вставки повинен бути не менше 10 кОм.

2.23.10  Металеві і залізобетонні опори живлячих ліній, розташованих на відстані 5м і більше від колій, заземлюють на відсмоктуючу лінію або спеціально підвішені проводи групового заземлення, що приєднують до тягового рейкового кола при постійному струмі через іскрові проміжки, а при змінному струмі – без іскрових проміжків.

2.23.11 Заземлення кінцевих опор живлячих ліній, розташованих біля тягових підстанцій, на яких встановлені роз’єднувачі, здійснюють глухим приєднанням до зовнішнього контуру заземлення підстанції.

Ізольовані від опор розрядники і ОПН живлячих ліній заземлюють на відсос або на проводи групового заземлення.

Довжина і площа перерізу проводу групового заземлення повинні бути перевірені за умовами забезпечення нормальної роботи захисту від струмів короткого замикання. При цьому у металевих опор, віддалених від місця приєднання відсмоктуючої лінії або групового заземлення до рейкового кола на ділянках постійного струму на відстань більше 1 км, а змінного струму – більше 0,5 км, повинен бути вирівнюючий контур, з’єднаний з опорою двома провідниками.

2.23.12  Заземлюючий ріг розрядника, основа ОПН, ручний або моторний привод секційного роз’єднувача при постійному струмі ізолюють від опори ізолюючими прокладками з опором ізоляції не менше 10 кОм і заземлюють індивідуально на середній вивід дросель-трансформатора або тягову рейку без захисних пристроїв.

Заземлення рогового розрядника і основи ОПН виконують одинарним провідником з подвійним петлевим кріпленням до рейки, а приводів секційних роз’єднувачів – подвійним провідником.

При підключенні заземлюючих провідників розрядників і ОПН до рейкового кола повинні дотримуватися вимоги, викладені в підпункті 2.23.16 цих Правил.

2.23.13  Оболонка і броня кабеля дистанційного керування секційними роз’єднувачами повинні бути ізольовані від корпуса привода та конструкцій його кріплення на опорі. Опір ізоляції повинен бути не менше 10 кОм.

2.23.14  Спуски розрядників і ОПН, встановлених на опорах живлячих ліній або на самостійних опорах ПЛ (ДПР) на обходах, розташованих на відстані 5 м і більше від колій, приєднують до індивідуального контуру заземлення з опором не більше 3 Ом при постійному струмі та не більше 10 Ом при змінному струмі.

Заземлюючі виводи розрядників і ОПН, встановлюваних на кожному кінці кабельних вставок, з’єднують із кінцевою муфтою (воронкою), бронею і оболонкою кабелю та приєднують на свій заземлювач із опором не більше 10 Ом.

2.23.15  Для групових заземлень застосовують проводи ПБСМ-70, АС-70, ПБСА-50/70, С-95 або проводи з більшою площею перерізу.

Проводи групового заземлення приєднують до рейкового кола по Т- або Г-образній схемі, при цьому він секціонується біля ізолюючих стиків.

Максимальні довжини проводів групового заземлення зазначені в таблиці 2.23.1.

Таблиця   2.23.1

Примітка.

Відстань від залізобетонних опор з відтяжками, що мають ізоляцію на висоті менше 2,5 м від землі, до спуска групового заземлення не повинна перевищувати 300 м.

Максимальний натяг проводу групового заземлення не повинен перевищувати 4 кН (400 кгс). Проводи групового заземлення анкерують на опорі з ізоляцією жорстко, без улаштування відтяжки, на висоті 4 м від поверхні землі.

Довжину проводу групового заземлення перевіряють на режим короткого замикання розрахунковим або дослідним шляхом.

2.23.16  Місце приєднання спусків групових заземлень до рейок повинно бути віддалено від місця приєднання до рейок розрядників і обмежувачів перенапруги ОПН на відстань не менше 100 м.

Підключення захисних і робочих заземлень комплектних трансформаторних підстанцій (КТП) та робочих заземлень пунктів компенсації реактивної потужності виконується, як правило, до середніх виводів дросель-трансформаторів двониткових рейкових кіл, а при однониткових – до тягових ниток. В двониткових рейкових колах, у окремих випадках за погодженням зі службою сигналізації та зв’язку, допускається виконувати це підключення за допомогою встановлення додаткового (третього) дросель-трансформатора, але не ближче 200 м від колійного дросель-трансформатора живильного або релейного кінця рейкового кола в діючих пристроях СЦБ, а при новому будівництві – не ближче 300 м.

Довжина прокладеного по землі провідника від опори до середньої точки дросель-трансформатора повинна бути не більше 50 м.

2.23.17  До групових заземлень не підключають опори з опором нижче 100 Ом, рогові розрядники, ОПН, приводи роз’єднувачів, комплектні підстанції, пости секціонування і пункти паралельного з’єднання.

2.23.18  Індивідуальні заземлення на всьому протязі і спуски від проводу групового заземлення після захисних пристроїв, а при їх відсутності – від проводу групового заземлення, виконують сталевим прутком діаметром не менше 12 мм при постійному струмі та 10 мм – при змінному струмі, як правило, одинарним. Подвійне заземлення виконують у випадках, оговорених цими Правилами.

Підключення захисних пристроїв до проводу групового заземлення виконують одинарним багатодротовим проводом з тією ж площею перерізу, що і провід групового заземлення.

2.23.19  Заземлюючі провідники між опорою і рейкою необхідно ізолювати від землі із застосуванням поліетиленових трубок або напівшпал.

Місця приєднання заземлюючих провідників до рейок, колійним дросель-трансформаторам, вирівнюючим дроселям і конструкціям, які заземлюються, повинні бути доступні для контролю.

У загальнодоступних місцях заземлення не повинні перешкоджати проходу людей, на платформах заземлення прокладають під низом платформи або в ринві, розташованій на ній. Заземлюючі провідники під рейками жорстко закріплюють на шпалах або укладають в асбоцементних або поліетиленових трубах, забезпечуючи надійну ізоляцію від рейок, які пересікаються.

2.23.20 На ділянках з автоблокуванням при двониткових рейкових колах заземлюючі провідники опор і конструкцій з контактною мережею на перегонах необхідно приєднувати в межах кожної блок-дільниці, а при безстикових рейкових колах у межах перегону до однієї і тієї ж рейкової нитки. При

однониткових рейкових колах заземлюючі провідники підключають тільки до тягових ниток цих кіл.

Приєднання заземлень до рейкових кіл вказують на планах рейкових кіл, погоджених з дистанцією сигналізації та зв’язку залізниці.

2.23.21  Приєднання до тягової рейки провідників захисного і робочого заземлення виконують механічним способом без застосування зварювання – затискачами із крюковим болтом або до середньої точки дросель-трансформатора – з’єднувальними затискачами.

Подвійні заземлюючі спуски в місці приєднання до рейки повинні утворювати петлю, відстань між ними повинна бути не більше 200 мм.

2.23.22  Захисні пристрої в колі заземлення встановлюють: іскрові проміжки – на висоті 0,5 – 1,0 м, діодні (діодно-іскрові) заземлювачі – на висоті 1,7 м, у загальнодоступних місцях – на висоті 2,5 м від рівня землі або платформи.

2.23.23  Заземлюючі провідники, які прокладають по опорах і конструкціям, на всьому протязі повинні забезпечувати безперервність електричного кола, кожен заземлюючий елемент приєднують окремим відгалуженням. Забороняється послідовне їх включення в заземлюючий провідник. На всьому протязі вони повинні бути доступні для огляду, оцинковані або пофарбовані. На залізобетонних опорах вони повинні перебувати з польової або бічної сторони в натягнутому стані. Щоб уникнути торкання опор спуски кріплять до дерев’яних або полімерних ізолюючих прокладок, закріплених на опорах.

2.23.24  Рознімні з’єднання повинні бути ретельно зачищені від окислів і надійно закріплені. Зварені з’єднання повинні виконуватися внахлест довжиною, яка дорівнює шести діаметрам прутка або подвійній ширині смуги.

2.23.25  Металеві мости, шляхопроводи, пішохідні мости, металеві конструкції на залізобетонних мостах і шляхопроводах, на яких кріплять контактну підвіску, підсилюючі і відсмоктуючі проводи, проводи ПЛ напругою вище 1000 В повинні бути заземлені на тягове рейкове коло двома заземлюючими провідниками. При постійному струмі в коло заземлення включають діодно-іскровий заземлювач, а при змінному струмі – два іскрових проміжки, по одному в кожному спуску.

Металеві деталі кріплення елементів контактної мережі постійного струму на залізобетонних спорудах не повинні мати електричного контакту з їх арматурами.

2.23.26   Металеві і залізобетонні опори, встановлені на мостах, а також конструкції кріплення контактної мережі повинні бути з’єднані наглухо з конструкціями металевого моста або з колом заземлення залізобетонного моста.

2.23.27  На штучних спорудах, де металева арматура кріплення ПЛ напругою до 1000 В не має додаткової ізоляції, необхідно з’єднувати конструкцію споруди:

при мережах з заземленою нейтраллю з системою заземлення цієї мережі;

при мережах з ізольованою нейтраллю з контуром заземлення цієї конструкції опором не більше 10 Ом.

2.23.28 Металеві корпуси постів секціонування і пунктів паралельного з’єднання контактної мережі заземлюють глухим подвійним заземлюючим провідником, підключеним до середніх точок колійних або додаткових дросель-трансформаторів або до тягової рейки.

Опір заземлення фундаменту поста секціонування або пункту паралельного з’єднання повинен бути: при змінному струмі – не менше 5 Ом при підключенні до

середньої точки дросель-трансформатора і 100 Ом – при підключенні до рейки; при постійному струмі – не менше 500 Ом незалежно від способу приєднання до рейкового кола. При меншому опорі в коло заземлення включають діодний заземлювач.

2.23.29  Пункти групування станцій стикування заземлюють на тягове рейкове коло так само, як і пости секціонування або пункти паралельного з’єднання змінного струму. Навколо пункту групування споруджують вирівнюючий контур, при цьому внутрішній і вирівнюючий контури з’єднують між собою та із заземлюючими провідниками.

Пристрій захисту станцій стикування заземлюють двома спусками на внутрішній контур пункту групування і тягове рейкове коло.

2.23.30 У системі змінного струму із відсмоктуючими трансформаторами корпус трансформатора і заземлюючі спуски його розрядників заземлюють наглухо двома сталевими прутками до середньої точки колійного дросель-трансформатора або безпосередньо до тягової рейки, якщо опір заземлення фундаменту трансформатора не менше 5 Ом.

Робочі перемички (заземлення) зворотнього проводу приєднують наглухо до середніх точок колійних або додаткових дросель-трансформаторів. Відстань між точками приєднання повинна бути не менше 4 км при системі встановлення відсмоктуючих трансформаторів, що чергується.

При безстиковій рейковій колії відстань між точками підключення повинна бути не менше 2 км.

2.23.31  Екрануючий провід контактної мережі 25 кВ приєднують до середньої точки колійного дросель-трансформатора (вирівнюючого дроселя) через два дросельних стики на третій, але не частіше 4 км.

2.23.32 У пунктів підготовки пасажирських поїздів з електричним опаленням змінного струму робоче і захисне заземлення є загальним. Його підключають до рейкового кола колій відстою глухим приєднанням двох проводів кожен площею перерізу, розрахованою на повний струм.

Навколо обладнання пункту підготовки споруджується вирівнюючий контур, що з’єднується з робочим (захисним) заземленням. Заземлення корпуса пункту підготовки постійного струму виконують двома сталевими прутками діаметром 12 мм, що підключають до рейкового кола через діодний заземлювач.

2.23.33 Заземлення шаф керування пунктів електрообігріву для очищення стрілочних переводів здійснюють на загальний контур заземлення з живлячою його підстанцією. Трансформаторні ящики пункту електрообігріву не заземлюють, тому що система електроживлення повинна забезпечувати захисне відключення напруги.

2.23.34  Деталі кріплення траверс ПЛ напругою вище 1000 В на опорах контактної мережі підключають до заземлюючого провідника опори. Окремо розташовані опори на обходах на відстані менше 5 м від колій заземлюють за допомогою групового заземлення на рейкове коло, а розташовані на відстані 5 м і більше – на самостійний контур заземлення.

2.23.35 Кронштейни і деталі кріплення ліній дистанційного керування, освітлення і ПЛ іншого призначення напругою до 0,4 кВ на опорах і конструкціях контактної мережі в коло заземлення опор і конструкцій не включають. На

залізобетонних опорах спуск заземлення опори повинен бути ізольований від хомута кріплення кронштейна ПЛ дерев’яною або пластмасовою прокладкою або влаштований обвід хомута кронштейна.

При підвісці цих ліній на опорах контактної мережі повинні дотримуватися вимоги пункту 2.20 цих Правил.

2.23.36  Окремо розташовані залізобетонні і металеві опори ПЛ 0,4 кВ на обходах, які розташовані на відстані 5 м і більше від колій, заземлюють на самостійний контур заземлення.

2.23.37  Металеві оболонки сигнальних, силових, телефонних та інших кабелів без зовнішніх пластмасових покриттів або захисних шлангів, що розташовані на металевих і залізобетонних конструкціях, які заземлені на рейку, повинні бути від них ізольовані. Опір ізоляції повинен бути не менше 10 кОм.

2.23.38  Корпуси прожекторів і світильників всіх типів, встановлювані на опорах контактної мережі та жорстких поперечинах, а також на самостійних опорах, розташованих на відстані менше 5 м від колій, кріплять на дерев’яних брусах (траверсах) і заземлюють на ділянках постійного струму приєднанням до заземленого нульового проводу. На ділянках змінного струму корпуси прожекторів і світильників до нульового проводу не приєднують і не заземлюють.

Кронштейни і хомути на залізобетонних опорах ПЛ 0,4 кВ, які використовуються для освітлення пасажирських платформ, не заземлюють.

2.23.39 Кронштейни для підвіски на залізобетонних опорах контактної мережі кабелів ВОЛЗ без металевих елементів, якщо над ними немає проводів напругою вище 0,4 кВ, не заземлюють.

Кронштейни для підвіски кабелів ВОЛЗ із металевими елементами, у тому числі броньовані, а також кабелів ВОЛЗ без металевих елементів, якщо над ними є провід напругою вище 0,4 кВ, включають у коло заземлення опори.

На ділянках постійного струму заземлені кронштейни для підвіски кабелів ВОЛЗ повинні бути ізольовані від опори ізолюючими прокладками з опором не менше 10 кОм.

2.23.40 Заземлення секцій хвилевідного проводу при змінному струмі в контактній мережі здійснюють приєднанням спусків зі сталевого прутка діаметром не менше 10 мм ізольовано від опори на індивідуальний самостійний заземлювач опором не більше 60 Ом або до середніх точок колійних дросель-трансформаторів (вирівнюючих дроселів) при двониткових рейкових колах, а при однониткових рейкових колах до тягової рейки. Відстань між спусками визначають розрахунком при проектуванні.

При постійному струмі в контактній мережі провід хвилеводу не заземлюють.

2.23.41 КТП, що живляться від ПЛ  10 (6) кВ, прокладених по опорах контактної мережі, встановлюють на самостійній опорі або фундаменті та заземлюють на контур заземлення двома проводами ПБСМ-70 або двома сталевими прутками діаметром не менше 12 мм кожний.

2.23.42   Заземлення рами роз’єднувача, основи розрядника, ОПН і запобіжника на окремо розташованій опорі для підключення КТП 10 (6) і 35 кВ здійснюють на контур заземлення КТП, а при встановленні опори на відстані більше 10 м від КТП – на самостійний контур з опором заземлення не більше 10 Ом.

При встановленні на опорі контактної мережі постійного струму роз’єднувача КТП 10 (6) кВ його рама кріпиться на дерев’яних брусах і заземленню не підлягає. У тягу привода врізають ізолюючу вставку, а кронштейн привода приєднують до заземлюючого спуска опори. Опір ізолюючої вставки повинен бути не менше 10 кОм.

2.23.43 Однофазні КТП 25 кВ, у тому числі і підйомно-опускні, призначені для живлення сигналів автоблокування, заземлюють на дросель-трансформатор тієї ж колії, що і релейна шафа, що живиться ними. Допускається заземлення на самостійний контур без підключення до рейкового кола.

2.23.44  Трифазні КТП 25 кВ потужністю вище 25 кВ·А, призначені для живлення нетягових споживачів, заземлюють на тягове рейкове коло. Навколо КТП споруджують вирівнючий контур, до якого приєднують корпус КТП у двох місцях. Опір вирівнюючого контуру не нормується.

Для однофазних і трифазних КТП потужністю до 25 кВ·А включно заземлення (захисне і робоче) допускається здійснювати на самостійний контур без підключення до рейкового кола.

2.23.45 У КТП 25 кВ, що мають вирівнюючий контур, вторинну обмотку трансформатора, що працює в системі із глухозаземленою нейтраллю, заземлюють на самостійний контур заземлення.

При системі з ізольованою нейтраллю вторинної обмотки виносний контур не потрібен.

2.23.46  Заземлюючі провідники КТП 25 кВ повинні бути подвійними із проводу ПБСМ-70 або сталевого прутка діаметром не менше 12 мм кожний. Їх підключення здійснюють без встановлення роз’єднувача в колі заземлення.

При однониткових рейкових колах заземлюючі провідники приєднують безпосередньо до тягової рейки найближчої колії по обидва боки неізолюючого стику, а при двониткових рейкових колах – до середнього виводу колійного дросель-трансформатора (вирівнюючого дроселя).

Безпосередньо до тягової рейки допускається приєднувати заземлюючі провідники від КТП потужністю до 25 кВ·А.

2.23.47  Роз’єднувачі із приводом, розрядники, ОПН і запобіжники КТП 25 кВ, а також секційні роз’єднувачі ДПР  при встановленні їх на опорі контактної мережі заземлюються разом із заземленням елементів кріплення контактної підвіски двома провідниками наглухо на рейкове коло.

Використання для цих цілей троса групового заземлення не допускається.

При розміщенні зазначеного устаткування на окремо розташованій опорі, встановленій на відстані менше 5 м від колії, заземлення виконують на рейкове коло, а якщо опора перебуває від КТП на відстані менше 10 м – на заземлюючий контур КТП.

При недотриманні цих умов опори заземлюють на самостійний контур.

2.24 Захист від струмів короткого замикання, перепалів контактних проводів і перенапруг

2.24.1 Контактна мережа повинна бути захищена від струмів короткого замикання і перевантажень системою захистів тягових підстанцій, постів секціонування та пунктів паралельного з’єднання.

Основними вимогами, які висуваються до захисту, є швидкодія, селективність, надійне відключення струму короткого замикання в зоні, що захищається, і відсутність помилкових спрацьовувань при будь-яких режимах і схемах живлення і секціонування, що застосовуються в експлуатації.

2.24.2 Експлуатація контактної мережі при наявності зон нечутливості захисту до струмів короткого замикання («мертвих зон»), у тому числі при змушених режимах, не допускається.

При аварійному або плановому виводі в ремонт електроустаткування системи тягового електропостачання, що приводить до виникнення «мертвих зон», надійність відключення при короткому замиканні повинна забезпечуватися заходами, передбаченими місцевими інструкціями для кожної конкретної ділянки (зміною схеми живлення і секціонування, обмеженням тривалості відключення зі змушеним утворенням «мертвих зон» на можливо менший час, видачею попереджень машиністам поїздів про підвищену пильність при проходженні по ділянках з «мертвими зонами», організацією безперервного спостереження за зростанням струму на фідерах підстанцій, зміною режиму руху поїздів зі зменшенням уставок вимикачів та іншими).

2.24.3  Для попередження перепалів контактних проводів над струмоприймачами електрорухомого складу повинні передбачатися:

на головних коліях перегонів і станцій, де струмоприймачами у тяговому режимі (крім пуску) знімаються струми 1000 А и більше поза залежністю від напруги, контактна підвіска із двома контактними проводами;

на станційних коліях у межах рушання і розгону поїздів, а також на коліях випробування ЕРС після їх ремонту в місцях відстою, застосування другого робочого контактного проводу або екранування шунтуючим проводом над робочим контактним проводом;

на нормально розімкнутих ізолюючих спряженнях, у тому числі на нейтральних вставках, захисні пристрої від перепалів проводів електричною дугою (сталеві накладки), на коліях із двобічним рухом захисні пристрої від перепалів повинні бути в обох напрямках, на ділянках постійного струму, крім того, застосовують сигнальні світлові покажчики «Опустити струмоприймач», що мають сигнальне значення з появою на них миготливої світної смуги прозоро-білих кольорів;

на перехідних опорах ізолюючих спряжень відмітні знаки, зазначені в підпункті 2.26.11 цих Правил, про неприпустимість зупинки ЕРС між ними;

на коліях депо і коліях відстою електрорухомого складу зниження натягу контактного проводу відповідно до вимог підпункту 2.5.6 цих Правил;

у місцях поділу фаз на нейтральних вставках постійні попереджувальні сигнальні знаки з відбивачами «Відключити струм»;

на дільницях зі швидкістю руху поїздів 161 — 200 км/год пристрої, що забезпечують автоматичне відключення — включення тягового струму на електрорухомому складі.

2.24.4 Фідера ПЛ поздовжнього електропостачання на пунктах живлення повинні бути обладнані швидкодіючим захистом від струмів короткого замикання, перевантаження, мінімальної напруги з дією на відключення вимикача і неповнофазного режиму з дією на сигнал. При живленні від цих ліній пристроїв СЦБ та зв’язку і постів електричної централізації в схемах захистів передбачають автоматичне повторне включення (АПВ) і автоматичне включення резерву (АВР). Повний час циклу відключення, наступного АПВ на основному пункті живлення та АВР на резервному пункті живлення повинен бути не більше 1,3 с.

2.24.5  КТП і лінійні однофазні трансформатори (ОМ), які підключаються до ПЛ поздовжнього електропостачання, для живлення сигнальних точок повинні мати захист трансформаторів від коротких замикань і перевантажень на високій стороні напруги високовольтними запобіжниками, а на стороні низької напруги – автоматичними вимикачами потужності (АВМ) або запобіжниками з номінальним струмом, що не перевищує номінальний струм низьковольтної обмотки.

2.24.6 Вибір високовольтних запобіжників проводять по номінальній напрузі лінії, номінальному струму плавкої вставки і номінальному струму відключення. Відношення номінального струму плавкої вставки запобіжника до номінального струму трансформатора, що захищається, повинно бути в межах 2 – 3 для трансформаторів потужністю до 135 кВ·А та 1,5 – 2 для трансформаторів КТП більшої потужності.

Для однофазних трансформаторів 10 (6) кВ потужністю до 10 кВ·А номінальний струм плавкої вставки високовольтного запобіжника повинен становити 0,5 – 1 А.

2.24.7 Для захисту ізоляції контактної мережі та ПЛ від атмосферних і комутаційних перенапруг повинні застосовуватися розрядники (рогові, трубчасті, вентильні) або обмежувачі перенапруги (ОПН).

2.24.8 На контактній мережі постійного струму рогові розрядники або ОПН встановлюють:

біля анкеровок проводів контактної мережі;

на неізолюючих спряженнях і нормально замкнутих ізолюючих спряженнях – на одній вітці спряження, а на ізолюючих нормально розімкнутих спряженнях – на обох вітках спряження, що анкеруються;

біля штучних споруд на анкеровках контактної мережі з двох сторін споруди, при довжині 80 м і більше та з однієї сторони споруди при довжині менше 80 м;

на живлячих лініях біля місць приєднання до контактної мережі або до пунктів групування перемикачів, а також на відстані не більше 100 м від тягової підстанції при довжині цих ліній більше 150 м і через кожні 1 – 1,5 км на протяжних лініях.

2.24.9  На контактній мережі змінного струму рогові розрядники або ОПН встановлюють:

по обидва боки біля ізолюючих спряжень і нейтральних вставок;

біля місць приєднання по кожній колії автотрансформаторних пунктів 2×25 кВ;

біля відсмоктуючих  трансформаторів у обох виводів їх первинної обмотки, приєднаної до контактної мережі;

на кінці консольних ділянок контактної мережі, що складаються із двох або більше анкерних ділянок;

біля місць приєднання живлячих ліній до контактної мережі, а на станціях стикування наприкінці лінії та у першого відгалуження її до пункту групування перемикачів, крім того, на відстані не більше 200 м від тягової підстанції при довжині живлячих ліній більше 300 м. При наявності на фідерах тягової підстанції ОПН-25 розрядники не встановлюють;

у місцях, підданих частим грозовим розрядам, у анкеровок проводів контактної мережі за рішенням служби електропостачання залізниці.

2.24.10  На ПЛ 10 (6), 25, 35 кВ і ДПР 25 кВ поздовжнього електропостачання рогові, трубчасті і вентильні розрядники або ОПН відповідного класу напруги встановлюють:

на виходах з пунктів живлення;

на переходах через контактну підвіску з однієї сторони місця перетинання;

у місцях секціонування по обидва боки;

у місцях підключення КТП, при встановленні розрядників або ОПН на виносній опорі їх шлейфи приєднують до лінії після роз’єднувача з боку КТП до запобіжника;

по обидві сторони кабельної вставки незалежно від її довжини, при приєднанні кабельної вставки через роз’єднувач шлейфи розрядника або ОПН підключають із боку лінії до роз’єднувача;

у місцях перетинання ПЛ 110 кВ і вище.

2.24.11  На ПЛ 0,4 кВ розрядники або ОПН встановлюють на виходах з пунктів живлення та у споживача.

2.24.12  Від анкеровок та інших місць, що захищаються, розрядники і ОПН встановлюють на відстані не більше двох прольотів і тільки при неможливості цього – не далі чотирьох прольотів.

Встановлення розрядників і ОПН на анкерних опорах з відтяжками не допускається.

2.24.13  Рогові розрядники контактної мережі встановлюють під кутом 45 — 90° до вісі колії на кронштейнах, розташовуючи шлейф під тим же кутом. При встановленні рогового розрядника і ОПН на кронштейні відстань від опори до розрядника повинна бути не менше 0,8 м.

Наявність яких-небудь проводів і ізоляторів вище рогового розрядника та ОПН на відстані менше 2 м не допускається.

Рогові розрядники контактної мережі повинні мати два послідовних повітряні проміжки по 5⁺¹ мм кожний для постійного струму 3 кВ і по 45+5 мм кожний для змінного струму 25 кВ.

2.24.14 ОПН до контактної мережі підключають через роговий розрядник з одинарним повітряним проміжком 10⁺² мм для постійного струму і 80+5 мм для змінного струму, який зашунтований плавкою вставкою з одного мідного дроту діаметром 1,4 мм або із двох мідних дротів діаметром 0,68 мм кожен.

ОПН і роговий розрядник повинні монтуватися на одній рамі, а основа ОПН, на якому розташований затискач для підключення заземлюючих провідників, повинна бути ізольована від рами з опором ізоляції не менше 10 кОм.

2.24.15  Розрядники і ОПН приєднують: на контактній мережі до електричних поперечних електроз’єднувачів проводами М-70 або ПБСМ-70, а на живлячих лініях і ПЛ 10 (6), 25, 35 кВ і ДПР 25 кВ безпосередньо до проводів лінії проводами площею перерізу не менше 25 мм² по міді.

2.24.16  При новому будівництві, модернізації, реконструкції і капітальному ремонті контактної мережі електрифікованих дільниць залізниць швидкісних, I та II категорій повинні застосовуватися обмежувачі перенапруги замість розрядників.

2.25 Перетинання і зближення

2.25.1  Перетинання і зближення ПЛ із контактною мережею повинні виконуватися з дотриманням відстаней між проводами, наведених у таблиці 2.2.2 цих Правил і повинні задовольняти вимогам «Правил устройства електроустановок».

Кут перетинання ПЛ повинен бути в межах 90° і не може бути менше 40°. Перетинання ПЛ у місцях спряження анкерних ділянок контактної мережі та у горловинах залізничних станцій не допускається.

Перетинання ПЛ до 10 кВ допускаються тільки на малодіяльних дільницях постійного струму. На інших дільницях допускається перетинання ПЛ 10 (6) кВ поздовжнього електропостачання при зміні бічності їх розташування на опорах контактної мережі.

2.25.2  При перетинанні і зближенні ПЛ відстань від основи опори ПЛ до вісі опор контактної мережі повинна бути не менше висоти опори ПЛ зі збільшенням на 3 м. На ділянках стиснутої траси ця відстань допускається не менше: 3 м – для ПЛ до 20 кВ, 6 м – для ПЛ 35-150 кВ, 8 м – для ПЛ 220 – 330 кВ та 10 м – для ПЛ 500 кВ.

Перетинання ПЛ повинно бути в прольоті між опорами та з дотриманням відстані до несучого троса та інших підвішених на опорах контактної мережі проводів, зазначених у таблиці 2.2.2 цих Правил. Допускається перетинання ПЛ над опорами контактної мережі, якщо відстань по вертикалі до верху опор не менше: 7м – для ПЛ до 110 кВ; 8 м – для ПЛ 150 – 220 кВ та 9 м – для ПЛ 330 – 500 кВ.

2.25.3  Опори ПЛ, що обмежують проліт перетинання, повинні бути анкерні металеві, на малодіяльних ділянках допускаються залізобетонні.

2.25.4  Кріплення проводів на анкерних опорах при перетинаннях повинне бути подвійним.

Перетинання ПЛ повинно виконуватися сталеалюмінієвими проводами площею перерізу не менше 35 мм² в I і ІІ ожеледних районах і не менше 50 мм² — в інших ожеледних районах.

Як грозозахисні троси застосовуються сталеві канати площею перерізу не менше 35 мм² в I і II ожеледних районах і не менш 50 мм² — в інших ожеледних районах, а на особливо відповідальних переходах з інтенсивним рухом поїздів — сталеалюмінієві проводи або спеціальні проводи підвищеної міцності. Грозозахисні троси на ПЛ до 35 кВ не застосовуються, а на ПЛ 110- 500 кВ застосування їх необов’язкове.

2.25.5 Проводи ПЛ не повинні мати з’єднань у прольоті перетинання контактної мережі.

У зоні перетинання ПЛ до 35 кВ несучий трос повинен бути обладнаний зверху захисним проводом.

2.25.6 Перетинання контактної мережі лініями зв’язку та радіофікації повинні виконуватися тільки підземним кабелем, що прокладають у неметалевих трубах, при цьому відстань від кабельної лінії зв’язку до фундаменту найближчої опори контактної мережі повинна бути не менше 10 м.

Кут перетинання підземного кабелю ліній зв’язку та радіофікації з віссю електрифікованої залізниці постійного та змінного струму повинен бути близьким 90°.

2.25.7 При зміні бічності розташування хвилевідного проводу або кабелю ВОЛЗ перехід на інший бік колії повинен виконуватися підземним способом. Допускається повітряний перехід із прокладкою по жорсткій поперечині або на додатково встановлюваних опорах, а також за узгодженням зі службою електропостачання залізниці – уздовж гнучкої поперечини з підвіскою кабелю на опорах. Перетинання в місцях спряжень анкерних ділянок не допускається.

На швидкісних дільницях руху поїздів (161 – 200 км/год) перетинання повинні виконуватися тільки підземними кабелями.

2.26 Захисні пристрої і огородження

2.26.1  На шляхопроводах і пішохідних мостах, розташованих над електрифікованими залізничними коліями, встановлюють запобіжні вертикальні або горизонтальні щити для огородження частин контактної мережі, ПЛ 10 (6), 25, 35 кВ і ДПР 25 кВ, що перебувають під напругою. Щити повинні мати висоту 2 м і ширину не менш 1 м у кожну сторону від частин, що перебувають під напругою.

Щити мають бути суцільно металевими із сіткою у верхній частині, з розмірами вічків не більше 20×20 мм.

Запобіжні щити встановлюються на сходах пішохідних мостів, якщо відстань від сходів до частин, що перебувають під напругою контактної мережі менше 2 м.

Під живлячими і відсмоктуючими лініями контактної мережі, ПЛ і ДПР встановлюються огородження над настилами мостів і сходів, верхня частина яких повинна бути повністю металевою, суцільною і шириною не менше 1 м у кожну сторону від крайніх проводів. Металева частина має бути заземлена відповідно до п. 2.23.3 цих Правил.

На запобіжних щитах повинні бути плакати зі знаком високої напруги і написом “Висока напруга – небезпечно для життя”.

2.26.2 Настили шляхопроводів, пішохідних мостів та інших доступних для проходу людей споруд, які розташовані над контактною мережею, ПЛ і ДПР, повинні бути суцільними і не мати щілин.

2.26.3  На електрифікованих лініях по обидва боки залізничного переїзду повинні бути встановлені дорожні заборонні знаки для автомобільного транспорту “Обмеження висоти 4,5 м”.

2.26.4 На контактній підвісці, де закінчується робоча зона контактного проводу (контактний провід, що відходить убік на відстань більше 400 мм від вісі колії, або в нього врізані ізолятори), повинен бути встановлений знак “Кінець контактної підвіски”.

2.26.5  У місцях підключення відсмоктуючих ліній, робочих заземлень автотрансформаторних пунктів, КТП і пунктів підготовки пасажирських составів з електричним опаленням, а також при змінному струмі групового заземлення опор і хвилеводу до дросель-трансформаторів (вирівнюючим дроселям) або рейкам встановлюють попереджуючий знак високої напруги (червона стрілка).

2.26.6 Місця підвищеної небезпеки при виконанні робіт огороджують попереджуючим знаком «Увага! – Небезпечне місце».

2.26.7  На опорах контактної мережі і ПЛ у населеній місцевості, на станціях, пасажирських платформах, зупинних пунктах, біля переїздів і переходів на висоті 2,5 – 3 м від землі повинен бути встановлений попереджуючий знак високої напруги.

2.26.8 Попереджуючий знак високої напруги повинен містити зображення червоної стріли розмірами по висоті не менше 160 мм і по найбільшій ширині – не менше 30 мм.

2.26.9  На опорах контактної мережі і опорах для освітлення, що мають габарит менше 2,45 м від вісі найближчої колії, повинно бути попереджувальне фарбування – жовті й чорні смуги, які чергуються, на висоті від 1 до 2 м від головки рейки.

2.26.10  У місцях виконання вантажно-розвантажувальних робіт і зближення з автомобільними дорогами, де існує небезпека наїзду транспорту, опори і відтяжки повинні бути захищені відбійними тумбами, стінками та іншими пристроями.

2.26.11 Перехідні опори контактної мережі ізолюючих спряжень повинні мати відмітний знак – чотири чорні і три білі горизонтальні смуги, які чергуються. Перша опора по напрямку руху поїздів, крім того, додатково позначається вертикальною чорною смугою. Знаки наносять безпосередньо на опори або закріплені на них щити світловідбивною фарбою.

3 ТЕХНІЧНА ЕКСПЛУАТАЦІЯ КОНТАКТНОЇ МЕРЕЖІ

3.1 Завдання і чисельність персоналу

3.1.1 Персонал дистанції електропостачання, що безпосередньо задіяний в оперативному управлінні пристроями електропостачання, виконанні всіх видів технічного обслуговування і ремонту, повинен бути професійно підготовлений. Персонал дистанції електропостачання повинен періодично проходити навчання з метою підвищення кваліфікації та рівня знань правил та інструкцій з безпеки руху поїздів, охорони праці та пожежної безпеки, вивчення передового досвіду, методів безпечного обслуговування пристроїв, заходів, спрямованих на попередження аварійності і травматизму.

Попередньо (під час прийняття на роботу) і періодично (протягом трудової діяльності) персонал зайнятий виконанням всіх видів технічного обслуговування і ремонту контактної мережі електрифікованих залізниць повинен проходити медичний огляд. Особи віком до 21 року повинні проходити періодичний огляд щороку.

До технічної експлуатації контактної мережі електрифікованих залізниць допускаються особи, які досягли 18 років та пройшли спеціальне навчання з охорони праці, як такі, що виконують роботи з підвищеною небезпекою відповідно до «Переліку робіт з підвищеною небезпекою» (НПАОП 0.00-8.24.05, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 №15.

Особи, які успішно здали іспит з питань охорони праці, повинні пройти стажування під безпосереднім керівництвом досвідченого працівника.

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично повинні проходити на підприємстві інструктажі (вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожежних і стихійних лих.

Всі працівники зайняті на технічному обслуговуванні контактної мережі мають бути забезпечені спецодягом відповідно до Норм безплатної видачі спецодягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам залізничного транспорту України (НПАОП 5.1.11-301-04).

У дистанціях електропостачання на спеціальних полігонах повинно проводитись навчання персоналу, спрямоване на вдосконалювання практичних навичок ведення робіт і прискорених методів відбудовних робіт. З персоналом повинен регулярно проводитись інструктаж із забезпечення безпеки руху відповідно до встановленого Укрзалізницею порядком і нормативами.

3.1.2 Чисельність персоналу, що здійснює технічне обслуговування і поточний ремонт контактної мережі, залежить від обсягів робіт, терміну служби пристроїв, обсягів і швидкості руху поїздів, кліматичних умов, ступеня забруднення атмосфери, оснащеності транспортними засобами, протипожежним інвентарем, діагностичними приладами та устаткуванням і визначається, виходячи з Єдиних галузевих нормативів чисельності працівників господарства електропостачання.

3.1.3 Чисельність персоналу для капітального ремонту, відновлення і реконструкції контактної мережі, забезпечення робіт з капітального ремонту колії та інших робіт визначається по нормах часу трудових витрат залежно від планованих обсягів робіт.

3.1.4  Начальник дистанції електропостачання є відповідальним за організацію безпечного технічного обслуговування і ремонту контактної мережі, забезпечення надійності її роботи та безпеки руху, укомплектування і схоронність відбудовних засобів, незнижуваного запасу устаткування та матеріалів і організацію відбудовних робіт. Начальник дистанції електропостачання встановлює відповідальність заступників, начальників районів контактної мережі в закріплені за ними границях обслуговування, а також інженерно-технічного персоналу, енергодиспетчерів, старших електромеханіків, електромеханіків, електромонтерів, машиністів і водіїв транспортних засобів і механізмів по колу покладених на них обов’язків.

3.1.5  Розмежування обов’язків і відповідальність персоналу при виконанні цих Правил встановлюються посадовими інструкціями і положеннями, які затверджуються керівництвом дистанції електропостачання.

3.1.6 Дистанції електропостачання зобов’язані своєчасно пред’являти рекламації:

будівельно-монтажним організаціям – при порушенні технології будівельних та електромонтажних робіт або неякісному виконанні, відхиленні від проектної документації і пошкодженні обладнання з їх вини;

підприємствам-виробникам – при постачанні неякісного обладнання або такого, що не відповідає діючим стандартам і технічним умовам, конструкцій, проводів, ізоляторів, арматури і матеріалів.

Рекламації пред’являються в тій послідовності, яка встановлена діючим законодавством України. Копії рекламацій надсилаються до служби електропостачання залізниці.

3.2 Оперативне управління

3.2.1 Організація оперативного управління пристроями електропостачання по забезпеченню електроенергією тяги поїздів та інших споживачів залізничного транспорту, безперебійному і безпечному функціонуванню пристроїв, а також по координації дій персоналу при всіх видах проведених робіт покладається на керівництво дистанції електропостачання.

3.2.2  Оперативне управління здійснюється безупинно (цілодобово) енергодиспетчером. У його оперативному веденні перебувають всі пристрої електропостачання і відбудовні засоби в межах енергодиспетчерської ділянки (кола) і в оперативному підпорядкуванні – черговий персонал районів контактної мережі та персонал по обслуговуванню і ремонту. Обов’язки і права енергодиспетчера визначені Інструкцією енергодиспетчеру залізниць України.

3.2.3 Чергування здійснюється у кожному районі контактної мережі безпосередньо на черговому пункті або вдома. Вид і регламент чергування встановлюються наказом начальника дистанції електропостачання на основі досвіду експлуатації контактної мережі, з врахуванням категорійності електрифікованої ділянки залізниці та інших особливостей регіону, в якому знаходиться дистанція електропостачання.

У районах контактної мережі на станціях стикування постійного і змінного струму здійснюється цілодобове чергування.

Обов’язки і права чергового персоналу визначені відповідними Інструкціями.

3.2.4 У вихідні дні, за узгодженням з комітетом профспілки, керівництвом дистанції електропостачання може встановлюватися робота районів контактної мережі або їх окремих бригад за зміненим графіком, з перенесенням вихідного дня на інші дні тижня.

3.2.5  У період настання несприятливих метеорологічних умов і в інших випадках виробничої необхідності за розпорядженням начальника дистанції електропостачання може встановлюватися чергування бригади контактної мережі та інженерно-технічного персоналу.

3.2.6 Чергові пункти району контактної мережі повинні мати прямий селекторний і телефонний зв’язок з енергодиспетчером.

Селекторний зв’язок з енергодиспетчером повинен бути на кожній станції і посту секціонування, а на станціях стикування – у кожному пункті групування. У пункті групування також повинен бути прямий телефонний зв’язок із черговим поста електричної централізації.

3.2.7 У кожному черговому пункті повинні бути виписки з оперативно-технічної документації, встановлені начальником дистанції електропостачання, у тому числі порядок термінового виклику персоналу для ліквідації пошкоджень, порядок дій щодо організації та ліквідації пожеж відповідно до п. 4.2 НАПБ 02.013-2006 Положення про пожежні поїзди на залізничному транспорті (ЦУО-0030).

3.2.8 Для оперативних перемикань роз’єднувачів контактної мережі і ПЛ, крім персоналу районів контактної мережі, можуть залучатися працівники інших підрозділів дистанції електропостачання, а також працівники інших господарств

дирекцій залізничних перевезень залізниці, що пройшли навчання і перевірку знань щодо безпечного їх виконання.

3.2.9  Всі роботи на контактній мережі повинні проводитись за наказом енергодиспетчера із зазначенням часу їх початку і закінчення, характеру та місця виконання. Порядок роботи персоналу дистанції електропостачання встановлений правилами та інструкціями з безпеки руху поїздів і охорони праці.

3.2.10 Роботи сторонніх організацій поблизу контактної мережі і повітряних ліній електропередачі проводяться з дозволу (допуску) і під наглядом персоналу району контактної мережі відповідно до порядку, який визначено Правилами безпеки для працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях.

3.3 Організація експлуатації

3.3.1  Технічне обслуговування контактної мережі, організацію і виконання ремонтних і відбудовних робіт здійснюють дистанції електропостачання в межах, встановлених керівництвом залізниці.

3.3.2 Персонал, безпосередньо зайнятий технічним обслуговуванням і поточним ремонтом, розміщається в районах контактної мережі, що мають виробничі приміщення, які відповідають вимогам типового проекту робочого місця. Розміщення виробничої бази районів контактної мережі і межі обслуговування встановлюються службою електропостачання та погоджуються з керівництвом залізниці. При виборі місця дислокації виробничої бази перевага віддається великим станціям і залізничним вузлам.

3.3.3 Роботи з капітального ремонту, відновлення і реконструкції контактної мережі виконують спеціалізовані організації під наглядом працівників району контактної мережі,  електромонтажні поїзди залізниці, а також персонал району контактної мережі. Бригади цих дільниць і поїздів залучаються до усунення пошкоджень при аваріях, катастрофах і стихійних лихах. Виконання окремих видів оглядів, замірів і діагностування здійснюється фахівцями ремонтно-ревізійних дільниць і дорожніх електротехнічних лабораторій. Розмежування функцій між районами контактної мережі та цих підрозділів здійснюється начальником дистанції електропостачання або служби електропостачання залізниці.

3.3.4  На райони контактної мережі можуть покладатися обов’язки по технічному обслуговуванню і ремонту наступних пристроїв із зазначенням меж обслуговування:

ліній поздовжнього електропостачання і живлення пристроїв СЦБ із підключеними до них КТП;

з’єднань із контактною мережею постів секціонування, пунктів паралельного з’єднання і пристроїв електричного опалення пасажирських составів у пунктах підготовки їх до рейса;

зовнішнього освітлення і живлення нетягових залізничних споживачів на перегонах і роздільних пунктах (крім залізничних станцій позакласних і першого класу);

кріплень підвішених на опорних конструкціях контактної мережі хвилевідних ліній поїзного радіозв’язку і кабелів ВОЛЗ;

КТП живлення електричного обігріву стрілочних переводів для очищення їх від снігу;

інших пристроїв, що примикають до контактної мережі, по переліку, встановленому наказом начальника дистанції електропостачання.

3.3.5  Для розміщення транспортних засобів і механізмів, запасів конструкцій, устаткування, проводів, арматур і матеріалів, захисних і монтажних засобів, відповідно до встановлених норм, виробничі бази районів контактної мережі повинні мати залізничні під’їзні колії, склади та гаражі. Примикання залізничних під’їзних колій до станційних виконується в місцях, що забезпечують безперешкодний виїзд відбудовних засобів. Заняття залізничних під’їзних колій районів контактної мережі вагонами та іншим рухомим складом не допускається.

Персонал, який залучається до аварійно-відбудовних робіт, розселяється поблизу виробничої бази з встановленням службових телефонів у квартирах. В районах контактної мережі повинен бути радіозв’язок між його виробничими базами і спеціальним самохідним рухомим сскладом (автомотрисами, автодрезинами) і аварійно-відбудовними автомобілями.

Розгорнута довжина електрифікованих залізничних колій, що обслуговує район контактної мережі, повинна бути в межах 150 км на двоколійних і багатоколійних ділянках, 80 км – на одноколійних ділянках, 200 км – на станціях стикування та великих вузлових станціях.

3.3.6  Для відновлення пошкоджених пристроїв у районах контактної мережі та на рухомих засобах повинен бути аварійно-незнижуваний запас матеріалів, опорних і підтримуючих конструкцій, устаткування, арматури і комплектуючих виробів відповідно до нормативів, встановлених Укрзалізницею. Аварійно-незнижуваний запас повинен враховувати конструктивні особливості пристроїв, що обслуговуються. Перелік аварійно незнижуваного запасу затверджує начальник дистанції електропостачання.

3.3.7  Орієнтовна технічна оснащеність виробничої бази району контактної мережі, дистанції електропостачання, дорожніх електромонтажних (енергомонтажних) поїздів та електротехнічних лабораторій транспортними засобами, механізмами, приладами і основним монтажним приладдям наведена в додатку №4 до цих Правил. Залежно від місцевих умов, терміну експлуатації контактної мережі і категорійності електрифікованих дільниць залізниць норматив оснащеності встановлюється службою електропостачання залізниці.

3.3.8  Роботи з технічного обслуговування і ремонту повинні виконуватись відповідно до технологічних карт. Залежно від характеру робіт, вимог охорони праці при виконанні робіт і технічної оснащеності окремі роботи доцільно поєднувати в технологічні комплекси.

3.3.9 Роботи з технічного обслуговування і поточного ремонту залежно від технології виконують у «вікна» або без перерви в русі поїздів в інтервалах між поїздами із застосуванням автомотрис, автодрезин, знімних ізолюючих вишок та інших технічних засобів.

3.3.10 У графіку руху поїздів повинні передбачатися технологічні «вікна» у світлий час доби тривалістю 1,5 – 2 год. для робіт, що вимагають зняття напруги, і всіх робіт у місцях, де утруднене знімання з колії знімних ізолюючих вишок для пропуску поїздів (у тунелях, скельових виїмках, на мостах, високих насипах неповного профілю та біля високих платформ), і в кривих ділянках колії малого радіуса, де не забезпечується видимість поїздів, що наближаються.

Перелік цих місць визначається начальником дистанції електропостачання і затверджується начальником дирекції залізничних перевезень або заступником начальника залізниці.

3.3.11 Для виконання робіт з капітального ремонту повинні надаватися «вікна» тривалістю 3 – 4 год. і для відновлення та реконструкції – тривалістю 6 – 8 год. Для забезпечення високої продуктивності праці роботи повинні виконуватись комплексним методом, декількома бригадами, широким фронтом з максимальним використанням механізмів декількох районів контактної мережі та дистанції електропостачання.

3.3.12  Потреба у «вікнах» розраховується з урахуванням терміну служби і стану пристроїв, ступеня забруднення атмосфери, агресивності землі і категорійності електрифікованої дільниці залізниці.

Норматив річної потреби в технологічних «вікнах» на 1 км експлуатаційної довжини головних колій контактної мережі в одноколійному вимірі для технічного обслуговування та поточного ремонту пристроїв контактної мережі наведений у таблиці 3.3.1.

Таблиця   3.3.1

«Вікна» для робіт на контактній мережі можуть суміщуватись з «вікнами» для роботи інших служб. Тривалість і необхідна кількість «вікон» встановлюється щомісячними календарними графіками, затвердженими начальником дирекції залізничних перевезень або заступником начальника залізниці.

Щомісяця в дистанції електропостачання повинен виконуватись аналіз надання і ефективності використання «вікон».

3.3.13 Вивільнені конструкції, устаткування, проводи, арматура та інші елементи пристроїв після їх оцінки придатності і реставрації повинні використовуватись на електрифікованих ділянках залізниць III та IV категорій, а також на станційних коліях. При оцінці придатності враховується електричний та механічний знос, втрати первинних технічних характеристик, моральне старіння, термін експлуатації та інші ознаки.

Непридатні для подальшого використання залізобетонні конструкції та ізолятори підлягають утилізації, металеві конструкції, проводи і арматура – збору для здачі на наступну переробку.

3.4 Технічне обслуговування і ремонт

3.4.1  Експлуатація контактної мережі забезпечується своєчасним виконанням робіт з технічного обслуговування (ТО), поточного ремонту (ПР), капітального ремонту (КР), модернізації і реконструкції (МР).

3.4.2  Перелік і періодичність робіт з технічного обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізація і реконструкції контактної мережі встановлюються залежно від категорійності електрифікованих дільниць залізниць відповідно до додатку №5 цих Правил.

Періодичність робіт для електрифікованих дільниць залізниць III і IV категорій визначає з урахуванням місцевих умов служба електропостачання залізниці за поданням дистанції електропостачання.

3.4.4 При технічному обслуговуванні пристроїв контактної мережі здійснюються: регулярне виконання оглядів (об’їздів і обходів) – ТО-1, діагностичні випробування і вимірювання – ТО-2 і технічні обстеження – ТО-3.

3.4.5 ТО-1 здійснюють із метою своєчасного виявлення відхилень від нормального стану контактної мережі.

Планові одноособові об’їзди з оглядом і візуальною оцінкою стану пристроїв, що обслуговуються, начальник району контактної мережі, електромеханік або електромонтер вищої кваліфікації виконують у передній кабіні електровоза, електропоїзда або на автомотрисі (автодрезині).

При об’їзді виявляють видимі пошкодження опор, підтримуючих конструкцій, проводів, струн, ізоляції, роз’єднувачів, розрядників і ОПН, світильників та інших елементів, виявляють місця з низькою якістю струмознімання або небезпечні для безперешкодного проходу струмоприймачів та інші. При виникненні сумнівів в оцінці стану виконують повторний огляд з об’їздом або обходом таких місць.

Об’їзди виконують відповідно до місячного графіка, по коліях перегонів і групам колій на залізничних станціях у світлий час доби.

Перевірка зовнішнього освітлення виконується в будь-який час доби при ввімкненому освітленні.

3.4.6 Об’їзди з перевіркою струмознімання призначають для виявлення місць із низькою якістю струмознімання (підбивки на струмоприймачах, іскріння). Перевірку струмознімання здійснюють одним зі способів: зі спеціальної оглядової вишки вагона-лабораторії, кабіни другого електровоза, вікна торцевих дверей першого вагона пасажирського поїзда. Перевірка також може виконуватись з автомотриси, оснащеної струмоприймачем. Перевірку струмознімання здійснюють за допомогою спеціальних приладів для контролю відривів струмоприймачів або шляхом візуальних спостережень за іскрінням.

3.4.7 Планові одноособові обходи з оглядом пристроїв, що обслуговуються, виконують начальник району контактної мережі, електромеханік або електромонтер вищої кваліфікації. У ході огляду виконується візуальна оцінка стану пристроїв з виявленням видимих пошкоджень, порушень регулювання і відхилень від технічних вимог цих Правил. При проходженні електрорухомого складу під час обходів оцінюється якість струмознімання.

Обходи здійснюють відповідно до місячного графіка, комплексно по перегонах, а на станціях по групах колій парків.

3.4.8 Позачергові одноособові об’їзди, обходи з оглядом призначають у період різкої зміни температури (більше 20 °С за добу), після сильних злив, мокрого снігопаду, вітру більше 20 м/с, ожеледі, при паводкових водах, підвищеної пожежної небезпеки, а також після коротких замикань у зоні живлення по нез’ясованих причинах, проведених ремонтних робіт на контактній мережі і залізничній колії та в інших випадках виробничої необхідності. Їх метою є виявлення можливих пошкоджень пристроїв, місць коротких замикань, причин їх виникнення і їх наслідків. Особливу увагу необхідно звертати на ті пристрої, які найбільш піддані впливам навколишнього середовища (стан компенсаторів, фіксаторів, спряжень, повітряних стрілок, стріл провисання проводів, їх взаємне розташування і відстань до інших пристроїв, розмив ґрунту біля опор і трас кабелів, руйнування ізоляційних деталей, наявність на проводах і конструкціях накинутого дроту, гілок і дерев, які впали, підпалів проводів або обірваних жил, зривів проводів з ізоляторів, стан розрядників, ОПН та іншого устаткування).

Район проведення позачергових об’їздів і обходів обмежують можливою зоною передбачуваних небезпечних змін, їх можуть суміщати із черговими.

3.4.9 Контрольні обходи з оглядом контактної мережі та інших пристроїв, що обслуговуються, виконують начальник і заступник начальника дистанції електропостачання по графіках з повним оглядом всіх пристроїв протягом двох років. Їх проводять із метою контролю за роботою персоналу районів контактної мережі, виявлення відступів від технічних вимог цих Правил і типових проектів, а також оцінки стану пристроїв і уточнення планів ремонтних робіт.

3.4.10 ТО-2 пристроїв контактної мережі виконують із метою виявлення несправностей або відхилень від нормативних вимог і регламентованих параметрів, якими керуються при оцінці ступеня зносу та стану вузлів, що перевіряють, і елементів, а також встановлення необхідності їх ремонту або заміни. Роботи з діагностування, випробування і вимірювання, як правило, проводить спеціально навчений персонал з використанням вагонів-лабораторій, приладів, штанг та інших засобів технічного діагностування. Діагностування опор, фундаментів і оцінку стану пристроїв заземлення виокнує персонал спеціальних груп по корозії.

Норми діагностичних випробувань і вимірювань, а також вказівки по їх проведенню наведені в додатку №6 цих Правил.

3.4.11  Одночасно з діагностуванням контактної мережі вагоном-лабораторією з автоматичним записом параметрів начальник дистанції електропостачання або його заступник і працівник вагонів-лабораторії в присутності начальника району контактної мережі виконують візуальний огляд з метою оцінки ряду нереєструємих апаратурою вагона параметрів. Відхилення фактичних параметрів від нормативних оцінюються штрафними балами відповідно до Нормативів бальної оцінки стану контактної мережі.

3.4.12  Виявлені в результаті оглядів при обходах і об’їздах, а також при діагностичних випробуваннях і вимірах несправності, які можуть викликати порушення в русі поїздів або електропостачанні, усуваються негайно. Інші несправності ліквідуються в терміни, які встановлені в плані проведення поточного або капітального ремонту.

Всі виявлені недоліки та зауваження реєструються в Журналі оглядів і несправностей по перегонах і станціям, а на великих станціях – по парках.

Огляд переходів ПЛ через контактну підвіску повинен проводитись за участю власників ПЛ і засвідчуватись складанням акту перевірки переходу (додаток №7 до цих Правил).

3.4.13 При ТО-3 виконується ретельне обстеження всіх пристроїв, що обслуговуються, із землі, а для контактної підвіски, крім того, із площадки автомотриси або знімної вишки (верховий огляд), проведені з перевіркою стану пристроїв, визначенням обсягів і видів їх ремонту, не виявлених у результаті ТО-1 і ТО-2, і уточненням термінів їх виконання.

Щорічні графіки об’їздів та обходів і технічного обстеження складають із дотриманням періодичності, встановленої в додатку №5 цих Правил. Графіки повинні бути взаємопов’язані і не повинні дублюватися. Черговий обхід може бути суміщений з обстеженням із землі.

3.4.14 Обстеження із землі виконують начальник або електромеханік району контактної мережі у світлий час доби з використанням бінокля і вимірювальних засобів.

При обстеженні перевіряють положення опорних і підтримуючих конструкцій, надійність їх закріплення, визначають необхідність поновлення антикорозійного покриття конструкцій і виробів зі сталі, необхідність ремонту пристроїв, стан заземлень, виявляють пошкоджені ізолятори і необхідність їх очищення від забруднення, перевіряють стан проводів, спряжень анкерних ділянок, повітряних стрілок, секційних ізоляторів, розрядників, ОПН, роз’єднувачів, КТП та іншого устаткування, анкеровок, електроз’єднань, струн, фіксаторів та інших вузлів і елементів, виявляють їх пошкодження або несправності, порушення регулювання і відхилення від технічних вимог і норм.

Обстеження виконують послідовно по анкерних ділянках, коліям залізничних станцій, трасам живлячих і відсмоктуючих ліній, ПЛ поздовжнього електропостачання зі зручних і безпечних місць, звідки добре видні всі вузли та елементи. Одночасно перевіряють стан перетинань і зближень трас ПЛ і кабельних вставок, наявність дерев, що загрожують падінням на ПЛ або контактну мережу, виявляють місця з небезпечним наближенням гілок до проводів.

Крім виявлення несправностей фіксують місця, по яких не вдалося виявити достовірні дані про стан, і потребуючі проведення більше ретельного верхового огляду.

3.4.15 Для уточнення оцінки технічного стану елементів і пристроїв контактної підвіски на перегонах, головних і приймальновідправних коліях залізничних станцій повинен виконуватись, при неізольованих консолях по кожній анкерній ділянці, верховий огляд зі зняттям напруги з робочої площадки автомотриси, при русі зі швидкістю 4 – 5 км/год, із зупинкою біля кожної опори.

При ізольованих консолях і на інших коліях станцій і депо допускається проведення верхового огляду без зняття напруги.

Верховий огляд виконують начальник або електромеханік району контактної мережі.

У проміжку між верховими оглядами зі зняттям напруги виконують верховий огляд під напругою з ізольованої площадки автомотриси або з ізолюючої знімної вишки.

При обстеженні з верховим оглядом виявляють несправності, визначають відповідність пристроїв технічним вимогам цих Правил, проводять вибіркове вимірювання зносу контактних проводів і при можливості усувають несправності. При виявленні порушень, які можуть викликати збій у русі поїздів, вживають заходів по негайній їх ліквідації.

На контактній мережі анкерних ділянок (колій залізничних станцій), де не виявлено порушень або відступів від технічних норм і де вони були виявлені та усунуті під час обстеження з верховим оглядом, поточний ремонт може не проводитись.

3.4.16 ПР пристроїв, що обслуговуються, і їх окремих вузлів та елементів і терміни його виконання призначають залежно від технічного стану і характеру несправностей, виявлених при технічному обслуговуванні (ТО-1, ТО-2 і ТО-3), а також терміну експлуатації, ступеня забруднення атмосфери та категорійності електрифікованої ділянки, але не рідше, ніж встановлено додатком №5 до цих Правил.

3.4.17  Поточний ремонт містить у собі: перевірку вузлів і елементів, стан яких неможливо оцінити з достатньою вірогідністю при оглядах, вимірюваннях і випробуваннях, очищення від забруднення, поновлення змащення, регулювання, перевірку надійності кріплення арматури, заміну дефектних ізоляторів, заміну та оновлення окремих зношених і несправних елементів, виявлених при технічному обслуговуванні і у процесі виконання поточного ремонту.

При поточному ремонті визначають і уточнюють необхідність, обсяги та терміни виконання капітального ремонту.

3.4.18 При перевірці стану контактної мережі необхідно вибірково перевіряти правильність закладення проводів у затискачах, цілісність і відсутність деформації в них, якість затягування болтів, рухливість шарнірних з’єднань, відсутність зазорів у стикових затискачах контактного проводу, відсутність проковзування проводів і тросів у затискачах, корозії і обриву проводів. У зимовий час при відкладенні на проводах снігу, паморозі або ожеледі необхідно виявляти перегріви в струмопровідних затискачах.

3.4.19 У процесі експлуатації для кожної дільниці залізниці виконується оцінка відповідності ізоляції розрахунковій СЗА. На основі спостережень і статистики порушень ізоляції розробляються заходи щодо підвищення її надійності, що передбачають посилення, очищення, нанесення гідрофобних покриттів або заміну забруднених ізоляторів чистими.

3.4.20  Очищення або заміну ізоляторів виконують при наявності на них плівок, які складно видалити, і пилоподібних забруднень.

3.4.21  Покриття ізоляторів гідрофобними пастами і мастильними матеріалами (турбінне або трансформаторне масло) рекомендується в зонах цементних і хімічних забруднень.

3.4.22  КР виконують залежно від технічного стану пристроїв, встановленого при технічному обслуговуванні та поточному ремонті, із включенням всіх робіт із заміни і ремонту зношених і, які виробили свій ресурс, вузлів та елементів. Він

передбачає повне відновлення первинних технічних характеристик пристроїв з урахуванням необхідного відновлення, що підвищує надійність роботи та навантажувальну здатність, посилення пристроїв для забезпечення зростаючих розмірів і швидкостей руху поїздів, ліквідацію місць із підвищеною небезпекою, впровадження вдосконалених конструкцій.

До робіт з капітального ремонту відносяться також перемонтаж пристроїв контактної мережі, викликаний перебудовою колій, та інші аналогічні роботи.

3.4.23 Перед початком капітального ремонту складають дефектні відомості і розробляють проектно-кошторисну документацію, а по закінченні капітального ремонту представником дистанції електропостачання здійснюється приймання виконаних робіт зі складанням акту.

3.4.24 При перспективному плануванні капітального ремонту контактної мережі необхідно враховувати усереднені терміни служби основних пристроїв контактної мережі, наведені в додатку №8 до цих Правил. На основі досвіду експлуатації та аналізу обсягів робіт по заміні зношених конструкцій і елементів контактної мережі терміни подальшої служби пристроїв можуть бути уточнені службою електропостачання залізниці.

3.4.25 МР виконують за рішенням Укрзалізниці при підвищенні швидкостей руху поїздів або обсягів перевезень вище розрахункових (проектних), а також при необхідності заміни пристроїв, що виробили більше 75% нормативного терміну служби або знизили більш ніж на 25% свою несучу здатність, або в період існуючих розмірів руху поїздів мають навантаження в інтенсивний період вище 90% проектної (розрахункової).

Модернізація контактної мережі передбачає часткову заміну пристроїв контактної мережі, а реконструкція – повну заміну.

3.4.26 Модернізація і реконструкція контактної мережі виконуються за проектами, розробленими спеціалізованими організаціями, будівельно-монтажними підрозділами із застосуванням машин і механізмів, комплексно по анкерних ділянках із забезпеченням безперебійного руху поїздів після кожного етапу робіт («вікна»).

3.4.27 Капітальний ремонт, модернізація і реконструкція контактної мережі повинні забезпечувати підвищення надійності та ресурсу роботи з переходом на більш високий технічний рівень за рахунок застосування нових конструкцій, матеріалів та устаткування і знижувати трудомісткість експлуатаційного обслуговування.

3.4.28 Взаємини між замовником і виконавцем робіт з реконструкції, модернізації і капітального ремонту пристроїв контактної мережі, встановлюються інструкціями Укрзалізниці та інструкціями, затвердженими керівництвом залізниці. В них повинні бути передбачені необхідні заходи щодо забезпечення безпеки руху поїздів, безпечного виконання робіт і високої якості виконання робіт.

3.4.29  Роботи поблизу контактної мережі і повітряних ліній електропередачі виконуються з дозволу (допуску) і під спостереженням персоналу району контактної мережі відповідно до порядку, встановленого ДНАОП 5.1.11-1.48-00 Правилами безпеки для працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях .

Перелік колійних робіт, виконання яких погоджується з керівництвом дистанції електропостачання або району контактної мережі, наведений у додатку №9 до цих Правил.

3.5 Планування та облік

3.5.1 Основним документом, що регламентує організацію робіт з технічного обслуговування, поточного та капітального ремонту контактної мережі, є річний план з розбивкою по місяцях. Річний план на майбутній рік складається не пізніше грудня поточного року і затверджується начальником дистанції електропостачання.

При складанні річного плану використовують технологічні карти, норми часу і враховують дані про технічний стан пристроїв, які виявлені при оглядах, діагностуванні, випробуваннях, вимірюваннях й обстеженнях. У річному плані передбачають також роботи з відновлення, реконструкції і будівництва нової контактної мережі і супровідних робіт при капітальному ремонті колії.

3.5.2  На основі річного плану з урахуванням виконання робіт у попередні періоди, фактичного стану, виявленого в результаті щоденних спостережень, результатів діагностування, випробування, вимірювання та обстеження начальник району контактної мережі складає відомість робіт, які необхідно виконати,  на майбутній місяць, яку затверджує керівництво дистанції електропостачання. Начальник району контактної мережі організує виконання робіт, включених у місячну відомість.

3.5.3 У районах контактної мережі і дистанціях електропостачання ведеться облік виконання плану технічного обслуговування і ремонту, результатів діагностування, випробувань, вимірювань та обстежень, заміни опор, ізоляторів, проводів, окремих елементів і конструкцій з одночасним внесенням змін у паспорт контактної мережі.

Перелік оперативно-технічної документації, що ведеться в районі контактної мережі, наведений у додатку №10 до цих Правил. У дистанції електропостачання ведеться паспорт контактної мережі.

3.5.4  Кожне пошкодження повинне бути враховане, розслідуване та проаналізоване. При цьому виявляють причини дефектів обладнання, конструкцій і вузлів, правильність роботи захисту від струмів короткого замикання і дій персоналу, визначають осіб винних у порушеннях і розробляють заходи щодо запобігання подібних пошкоджень.

За підсумками року дистанція електропостачання аналізує пошкодження на контактній мережі, які мали місце, і допущені транспортні події у поїзній і маневровій роботі, а також відключення по кожній фідерній зоні та роботу пристроїв грозозахисту відповідно до Інструкції з класифікації, розслідування, обліку та аналізу порушень нормальної роботи пристроїв електропостачання залізниць.

3.5.5  Оцінку технічного стану контактної мережі і якості технічного обслуговування виконують по:

питомій кількості пошкоджень і часу перерв електропостачання тяги поїздів на 100 км розгорнутої довжини контактної мережі;

результатах об’їздів вагоном-лабораторією в балах;

питомому зносу контактного проводу і коефіцієнту його нерівномірності;

виконанню річного і місячного планів робіт;

витратам робочої сили та експлуатаційних витрат на 1 км розгорнутої довжини контактної мережі.

Додаток № 1

до Правил улаштування та технічного

обслуговування контактної мережі

електрифікованих залізниць

ОЦІНКА СТАНУ РОБОЧОЇ ПОВЕРХНІ

І ЗНОСУ КОНТАКТНОГО ПРОВОДУ

Примітка. Клас 1 оцінюється як нормальний стан поверхні контактного проводу, класи 2, 3 й 4-погіршений, класи 5, 6, 7 й 8 -незадовільний.

Додаток №2

до Правил улаштування та технічного

обслуговування контактної мережі

електрифікованих залізниць

КОНТРОЛЬ СТАНУ

І АНАЛІЗ ЗНОСУ КОНТАКТНОГО ПРОВОДУ

1 Огляди і вимірювання

1.1    Контроль стану контактного проводу полягає у візуальному огляді стану його робочої поверхні, виявленні підпалів, механічних пошкоджень або заводських дефектів, а також у вимірюванні та аналізі зносу. Метою контролю стану є своєчасне виявлення місцевих пошкоджень, оцінка якості струмознімання, визначення інтенсивності зносу і виявлення місць із підвищеним зносом для розробки заходів по поліпшенню струмознімання, збільшенню терміну служби проводу, попередженню його обривів при зменшенні площі перерізу шляхом своєчасного зниження натягу або монтажу вставок у місцях із гранично припустимим місцевим зносом.

На підставі даних контролю за станом проводу і аналізу його зносу плануються терміни заміни.

1.2    Візуальний контроль із вибірковим вимірюванням у місцях підвищеного зносу виконують протягом всієї довжини проводу, при цьому оцінюється по кожній анкерній ділянці перегону (станції) стан робочої поверхні проводу за класифікацією, що вказана в додатку №1 до цих Правил, і звертається увага на:

допущені при монтажі або експлуатації вигини контактного проводу і його знос в цих місцях;

місця, де поверхня тертя проводу має електродуговий знос;

наявність місцевого або хвилеподібного зносу;

наявність задирів поверхні тертя, у тому числі у фіксаторів в кривих малого радіуса, у зоні підхоплення полозом струмоприймача і під обмежувальними накладками на повітряних стрілках та у зоні проходу полоза струмоприймача на вітках, що відходять, спряжень анкерних ділянок;

наявність підпалів проводу, де мало місце коротке замикання на електрорухомому складі, здійснюється рушання і розгін електрорухомого складу, на підйомах та ізолюючих спряженнях анкерних ділянок;

наявність видимих металургійних дефектів проводу.

1.3    Знос вимірюють ручним або автоматизованим способом.

При ручному способі висота перерізу контактного проводу, що залишилася, вимірюється електронними товщиномірами, мікрометрами, штангенциркулями, вимірювальними скобами та іншими приладами з похибкою не більше 0,1 мм.

Переведення висоти перерізу h у знос S виконується за допомогою таблиць п.3.1 — п.3.5 додатка №3 до цих Правил.

Порядок застосування автоматизованих пристроїв контролю зносу контактного проводу для кожного типу датчика визначається спеціальною інструкцією.

1.4    При виявленні в декількох місцях анкерної ділянки зносу 25% і більше площі перерізу мідних і низьколегованих та 30 % і більше бронзових контактних проводів знос вимірюють послідовно на всьому протязі анкерної ділянки: у середині прольотів, у всіх затискачів, встановлених на контактному проводі (струнових, фіксуючих, стикових, середньої анкеровки і живлячих), а також у точках помітного підвищеного місцевого зносу. Вимірювання виконують по обидві сторони всіх затискачів (крім струнових), при цьому фіксують значення, що відповідають найбільшому зносу.

На вітках, що відходять, спряжень анкерних ділянок, які не взаємодіють зі струмоприймачами, виконується тільки візуальний контроль стану проводу без вимірювання зносу.

1.5    При двох контактних проводах вони позначаються «лівий» та «правий» щодо напрямку рахунку кілометрів на ділянці, незалежно від номера колії і напрямку руху поїздів по ній.

При шаховому розташуванні струн вимірювання виконують у струнового затискача одного проводу і поруч, у середині міжструнового прольоту другого проводу.

2 Реєстрація вимірювань

2.1.   Результати вимірювань з робочого блокнота або регістрограми переносять у Книгу стану контактного проводу (форма ЕУ-85) у напрямку рахунку кілометрів, при цьому виявляють точки зі зносом, який різко збільшився, або сумнівним, з метою додаткового контролю.

Допускається замість заповнення Книги зберігати регістрограми зносу або роздруківки з повною їх обробкою і зазначенням всіх даних, передбачених у Книзі стану контактного проводу.

2.2    Запис по кожній анкерній ділянці здійснюють у такий спосіб:

Результати вимірювань подвійного контактного проводу записують у різних графах або дробним числом: відповідно ліворуч або в чисельнику – для лівого проводу, праворуч або в знаменнику – для правого.

Для кожної анкерної ділянки визначають максимальне значення місцевого зносу, по якому повинно бути зменшено компенсаторами натяг у контактному проводі. Для подвійного контактного проводу натяг, який створюється компенсатором, повинен дорівнювати подвоєному натягу контактного проводу, що має більше значення місцевого зносу.

Обводять червоними кольорами наступні значення висоти перерізу менші:

для мідних і низьколегованих проводів з номінальною площею перерізу: 7,5 мм — 85 мм², 8,2 мм — 100 мм², 8,0 мм — 100 мм² (овальний), 9,0 мм — 120 мм² та 10,0 мм — 150 мм²;

для бронзових проводів з номінальною площею перерізу: 7,8 мм — 100 мм²  та 8,2 мм — 120 мм².

На регістрограмах місця, що відповідають зазначеним значенням, також виділяються червоними кольорами.

2.3  За результатами вимірювань для кожної анкерної ділянки підраховують середнє арифметичне значення висоти контактного проводу h_ср, при цьому не враховуються всі вимірювання по вставках і сумнівним місцям.

Для подвійного контактного проводу підрахунок ведуть по кожному проводу окремо.

2.4 По середній висоті h_ср за допомогою таблиць для визначення зносу контактного проводу знаходять середній знос S_з проводу на кожній анкерній ділянці перегону і станції. При подвійному контактному проводі середній знос визначають для лівого S_з лів. і правого S_з прав. проводів окремо.

2.5 За результатами вимірювань для трьох анкерних ділянок кожного перегону визначають характер зносу в прольотах між опорами.

Для цього підраховують коефіцієнт нерівномірності зносу:

К_н = S_з / S_зф,

де S_з — середній знос контактного проводу на анкерній ділянці;

S_зф — середній знос контактного проводу у фіксаторів даної анкерної ділянки.

При подвійному контактному проводі К_н підраховується для кожного проводу.

2.6 Відомості про середню висоту і середній знос контактного проводу анкерних ділянок, на яких виконані вимірювання на всьому протязі, район контактної мережі щорічно передає в дистанцію електропостачання за такою формою:

Відомості про знос контактного проводу в районі контактної мережі

______________дистанції електропостачання ____________________

____________________________ залізниці за вимірюваннями 200___р.

 Примітки.

1. Коефіцієнт К_Н вноситься по трьох анкерних ділянках на кожному перегоні.
2. Клас вноситься за даними останніх вимірювань.

3 Аналіз зносу контактного проводу

3.1 За даними, отриманими від районів контактної мережі, визначають:

3.1.1 Середній знос проводу на анкерній ділянці за період між останнім Sи та попереднім Sи’ вимірюваннями:

Δ Sи = Sи – Sи’;

при подвійному контактному проводі середній знос визначають:

для лівого Δ Sи лів.= Sи лів. – Sи’ лів.,

для правого Δ Sи прав.= Sи прав.- Sи’ прав.,

для обох проводів Δ Sи = Δ Sи лев. + Δ Sи прав.

3.1.2 Середній питомий знос проводу на анкерній ділянці, мм²/10⁴ проходів електрорухомого складу:

i_a = Δ Sи / P · l0⁴,

де Р – загальна кількість проходів електрорухомого складу – електровозів та електросекцій по колії перегону (станції) за період між вимірюваннями зносу незалежно від кількості піднятих струмоприймачів на електровозі або зчепі електросекцій (електропоїзді).

Кількість проходів електрорухомого складу:

Р = Σ (Nел·а)+ Σ (Nеп·b),

де Nел – кількість поїздів з електричною тягою, що пройшли, а – кратність тяги (кількість електровозів у поїзді; електровоз, сформований із трьох секцій, враховується як півтора електровоза), Nеп – кількість електропоїздів, що пройшли, b – кількість секцій в електропоїзді.

Дані про кількість проходів електровозів (вантажних і пасажирських роздільно) і електропоїздів (із зазначенням кількості секцій у поїзді) по кожній зоні і кожній колії вказуються за даними відділку залізниці.

3.1.3 Середній питомий знос проводу на перегоні (станції) по кожній колії:

де n — кількість анкерних ділянок на перегоні, l_a — довжина анкерної ділянки, км.

3.1.4 Строк служби контактного проводу, який залишився, (роздільно лівого і правого) у роках для кожної анкерної ділянки:

t_{к зал} = (Sсм – Sи) · Р / (Sи – Sи’) · Ргод

де Scм — нормативне значення середнього зносу проводу, при якому здійснюється його заміна (наприклад, для проводу МФ-100 — 30 мм²); Ргод — планова кількість проходів електрорухомого складу по колії перегону (станції) після останніх вимірювань зносу проводу.

За розрахунковим значенням tк зал визначають календарний рік, на який планується заміна зношеного контактного проводу новим:

Тсм = Т₁+ t_{к ост},

де T₁ — календарний рік, у якому виконане останнє вимірювання зносу проводу.

3.2. Відомості аналізу зносу дистанція електропостачання представляє в службу електропостачання залізниці за такою формою:

Відомості про питомий знос контактного проводу на перегонах і головних коліях залізничних станцій по _____________________

дистанції електропостачання                                                  залізниці

за період                                               р.

3.3 Дистанція електропостачання на основі аналізу зносу та оцінки стану робочої поверхні контактного проводу розробляє і здійснює заходи щодо продовження терміну служби контактних проводів. Перелік здійснюваних заходів дистанція електропостачання направляє в службу електропостачання залізниці одночасно із заявками на заміну зношеного контактного проводу по кожній анкерній ділянці із зазначенням її номера, довжини, назви перегону (станції).

Служба електропостачання залізниці узагальнює дані дистанцій електропостачання, складає зведений аналіз по залізниці, визначає потребу в новому контактному проводі для планування капітального ремонту контактної мережі та встановлює середнє значення питомого зносу контактного проводу по залізниці в цілому або по напрямках (роздільно для систем постійного і змінного струму). За результатами зведеного аналізу служба електропостачання залізниці направляє дистанціям електропостачання рекомендації із продовження терміну служби контактних проводів.

Додаток  №3

до Правил улаштування та технічного

обслуговування контактної мережі

електрифікованих залізниць

ТАБЛИЦІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ

ЗНОСУ КОНТАКТНИХ ПРОВОДІВ

Таблиця  Д 3.1

Знос S, мм², контактних фасонних проводів

площею перерізу 85 мм² при висоті перерізу h, мм

Продовження таблиці Д 3.1

Закінчення таблиці Д 3.1

Курсивом виділене граничний місцевий знос; жирним шрифтом виділений граничний середній знос на анкерній ділянці.

Таблиця Д 3.2

Знос S, мм², контактних фасонних проводів

площею перерізу 100 мм² при висоті перерізу h, мм

Продовження таблиці Д 3.2

Закінчення таблиці Д 3.2

Курсивом виділене граничний місцевий знос мідного та низьколегованого проводу (*граничний місцевий знос бронзового проводу); жирним шрифтом виділений граничний середній знос на анкерній ділянці мідного та низьколегованого проводу (* граничний середній знос на анкерній ділянці бронзового проводу).

Таблиця Д 3.3

Знос S, мм, контактних фасонних овальних проводів

площею перерізу 100 мм² при висоті перерізу h, мм

Закінчення таблиці Д 3.3

Курсивом виділений граничний місцевий знос; жирним шрифтом виділений граничний середній знос на анкерній ділянці.

Таблиця Д 3.4

Знос S, мм, фасонних проводів площею перерізу 120 мм²

при висоті перерізу h, мм

Продовження таблиці Д 3.4

Продовження таблиці Д 3.4

Закінчення таблиці Д 3.4

Курсивом виділений граничний місцевий знос мідного та низьколегованого проводу (*граничний місцевий знос бронзового проводу); жирним шрифтом виділений граничний середній знос на анкерній ділянці мідного та низьколегованого проводу (*граничний середній знос на анкерній ділянці бронзового проводу).

Таблиця Д 3.5

Знос S, мм фасонних проводів площею перерізу 150 мм²

при висоті перерізу h, мм